ЗВ’ЯЗАТИСЯ
З НАМИ
МІСІЯ НЕЗДІЙСНЕННА: СУЧАСНИЙ МАРКЕТИНГ ПОЕТИЧНИХ ЗБІРОК
Must read

МІСІЯ НЕЗДІЙСНЕННА: СУЧАСНИЙ МАРКЕТИНГ ПОЕТИЧНИХ ЗБІРОК

Кожне видавництво мріє про авторів, книги яких розкуповуватимуть навіть без реклами, а за солідної маркетингової підтримки вони стануть міжнародними бестселерами. Чи то мова про публічну персону, яку активно обговорюють у ЗМІ, чи про інфлюенсера з Інстаграму, видавець радо розгляне перспективи співпраці із таким автором. І проза у даному випадку має привілейовані позиції, бо на додаток до усіх своїх чеснот, вона ще й має шанси на екранізацію. А що ж робити митцям, чиї твори не візьмуть в роботу Netflix і HBO, бо вони пишуть і видають поезію?

Життя до діджиталу 

Десять років тому, у 2011 році, журнал The New York наводив сумні дані: поети не могли заробити на хліб власною творчістю, абсолютна більшість із них мала іншу основну роботу. З тих пір змінилося небагато. Конкуренція за право потрапити на сторінки літературних журналів та друкованих збірок завжди була високою, а шанси — мізерними. Наприклад, редактори антології The Best American Poetry кажуть, що розглядають близько 20’000 творів на рік, а до антології потрапляє лише 75 із них. Можна мріяти про спокусливий гонорар $460 за поему на 36 строф у журналі The New Yorker, та навіть, якщо ця мрія справдиться, інші видання таких гонорарів запропонувати не зможуть: у The Paris Review дають $75 за поему, а знаний журнал Ploughshares пропонує лише $10 за сторінку.

Тож, поетам залишалося розраховувати на потрапляння до антологій меншого масштабу, або до поетичних збірок, адже кожне пристойне видавництво у західному світі, так чи інакше, має поезію у портфоліо. Та, якщо англомовним поетам із США та Великобританії на допомогу приходять маркетологи видавництв, то що казати про інших: навіть Нобелівська премія з літератури не гарантує поетам продажі, хоча одразу після нагородження сплеск цікавості до їхньої творчості таки є. Наприклад, до отримання Нобелівської премії шведський поет Тумас Транстрьомер зумів продати у США близько 12’000 примірників власних книг за десять років наполегливої праці, а після його Нобелівки у 2011 році додрукували близько 50’000 примірників. Це крапля в морі порівняно із багатомільйонними накладами прозових бестселерів.

Після Транстрьомера Нобелівську премію з літератури іще двічі присуджували поетам: у 2016 році співаку та поетові Бобу Ділану, на рахунку якого два десятки збірок поезій, артбуків і близько сотні біографічних книг про його музичну кар’єру, та у 2020 році визнаній, але куди менш відомій широкому загалу, поетці Луїзі Ґлюк. Насправді, для обох цих представників США Нобелівка мало що змінила з точки зору продажів: Ділан як продавався добре, так і продається, Ґлюк як була поеткою «високої полиці», авторкою «не для всіх», так нею і залишилася.

Селфпаблішинг та інстапоети

Першою ластівкою нової поетичної епохи стала поява інстапоетів («поетів Інстаграму»), які швидко опанували неписані правила гри цієї соціальної мережі і кинулися завойовувати тамтешню аудиторію.
Найвідомішою інстапоеткою є Рупі Каур. Індуска за походженням, вона почала ілюструвати власні вірші малюнками, бо мала труднощі у комунікації з англомовними ровесниками у Канаді, куди родина переїхала, коли Рупі було лише чотири роки. Спершу Каур вела сторінку в інстаграмі як суміш поезії, власних ілюстрацій та дописів щодо питань, які її цікавили, але безкінечне надсилання власних віршів до журналів й антологій і нескінченний потік відмов змусив її діяти. За один-два місяці Рупі зібрала докупи першу збірку «Milk and honey» і видала її самостійно у листопаді 2014 року. На той момент її інстаграм був далеким від статусу інфлюенсерного, збірку потроху купували віддані прихильники творчості Каур, родичі та друзі продавали книгу на маленьких ярмарках і фестивалях, поки сама авторка намагалася домовитись із книгарнями про пробні закупівлі. Усе змінилося у 2015 році, коли провокативний, непов’язаний із поезією, інстаграмний допис Рупі Каур про жіночі місячні став вірусним. Творчість поетки помітила набагато ширша аудиторія, продажі пішли вгору, і того ж року книга «Milk and honey» була перевидана у американському видавництві Andrews McMeel Publishing. З тих пір було видано іще дві повноцінні збірки «The Sun and Her Flowers» та «Home Body».

Зараз Рупі Каур продає книги як через видавництва, так і напряму через власний вебсайт. Як і багато поетів, вона також продає брендований одяг, принти, канцтовари і навіть тимчасові татуювання із цитатами й ілюстраціями. Інстаграм Рупі налічує 4,4 млн підписників, Фейсбук — майже 800 тис., Твіттер — 270 тис. Авторка також пробує себе у ТікТок, але поки малоуспішно. З точки зору класичного книговидання, сукупний наклад перших двох її книг «Milk and honey» і «The Sun and Her Flowers» перевищив 8 млн проданих примірників, книги перекладені на 42 мови.

Другим за популярністю інстапоетом є Аттікус («Atticus») з Канади. Відколи Аттікус почав публікувати свої вірші в Інстаграмі, вважалося, що він — чоловік із Ванкувера приблизно 25-річного віку. На офіційних фото видно лише силует, а на заходах він завжди стоїть позаду і в масці. Однак кілька тижнів тому з’явилася інформація, що за псевдонімом Аттікус стоїть молода дівчина-поетка. Це викликало неймовірний ажіотаж, але не самим фактом викриття, а радше тим, як активно зачищалися згадки про цю інформацію у ефірах подкастів та у соціальних мережах. Аттікус активно розвиває Інстаграм, де має 1,6 млн підписників, та власний вебсайт, через який продає куди ширший асортимент товарів, ніж Рупі Каур. Тут є і ювелірні прикраси, і вино власної торгової марки, і одяг, капелюхи, аксесуари, і звісно ж, книги та супутні мистецькі товари.

Але підхід до видання власних поетичних збірок цілком консервативний: на хвилі популярності інстаграмного акаунту право на видання книг отримав один із найбільших видавців світу Simon & Schuster. Так з’явилися збірки «The Dark Between Stars», «The Truth About Magic» та «Love Her Wild». Завдяки спільноті прихильників ці книги здобули статус міжнародних бестселерів та вже перекладені на десяток мов.