ЗВ’ЯЗАТИСЯ
З НАМИ
ПЕРЕВІРКА «НА СЛАБО»: П’ЯТЬ РОМАНІВ, ЯКІ СПРАВЕДЛИВО НАЗВЕМО ЕПАТАЖНИМИ
Must read

ПЕРЕВІРКА «НА СЛАБО»: П’ЯТЬ РОМАНІВ, ЯКІ СПРАВЕДЛИВО НАЗВЕМО ЕПАТАЖНИМИ

Епатаж – пафосно-стильова ознака твору. Епатажний – не оцінка, яку ми даємо твору, а його властивість. Сильний, бурхливий, навіть емоційний відклик на твір. Одна з небагатьох стильових ознак, що визначається через реакції читача, а не суто через текстові структури. Епатаж має на меті сформувати вороже налаштованого до інформації реципієнта. Епатувати – значить, змусити себе ненавидіти, і причина цієї ненависті не має бути аж такою очевидною. Якась частина цього повідомлення мусить апріорі бути незрозумілою для читача – чи апелювати до унікального досвіду, чи принципово ускладнювати досвід не-унікальний.

Найвідомішим, мабуть, епатажним твором є вірш американського концептуаліста Джона Балдессарі. 16 рядків старанним непримітним почерком написана та сама фраза: «Я не буду винаходити якесь нудне мистецтво». Чистий епатаж, бо ненавидіти це повідомлення легко. Мусиш нас розважати! Мусиш, бо ми уже тут – прийшли читати твої винаходи і воліємо самі вирішити, чи вони – нудне мистецтво.

Мешап у літературі — це спосіб жанрової прози, коли дуже відомий класичний твір пов’язують із якимсь «чужорідним» елементом. Дізнайтеся більше про незвичні поєднання зі статті «ПЕРЕМІШАТИ, АЛЕ НЕ ЗБОВТУВАТИ: ШІСТЬ ЗРАЗКОВИХ МЕШАП-РОМАНІВ»

Епатаж пов'язаний зазвичай із порушеннями в сюжеті «останніх табу»: канібалізм, педофілія, некрофілія, інцест, зоофілія. Не їмо собі подібних, не вступаємо у сексуальні стосунки з тими, хто ще не готовий чи уже не спроможний себе відтворювати, або з тим, кому не слід себе відтворювати, – так зберігаємо існування свого біологічного виду. Все, що скероване на знищення нас як виду, викликає сильну негативну реакцію, природно. Здебільшого саме твори з цинічним акцентуванням на порушеннях табу ми й називаємо епатажними. І нарешті акцент на цинізм: сцени насилля в епатажних творах (о, таких сцен має бути чимало і якомога видовищніше) передбачають, що режим оповіді в цей момент «переносить» читача в голову злочинця, що виключає співчуття жертві.

Технікою епатажу найчастіше є дотеп (якби це дивно не прозвучало після всього сказаного). Поєднання двох елементів, які за нормальних умов не мають нічого спільного. Ще одна техніка епатажу – кітч: якщо в епатажному творі нас вирішують вчити життю (а таки часто це і роблять), моралізаторство в контексті епатажу тут же стає кітчем – вульгарним несмаком, примітивним поясненням складних феноменів.

Епатувати – не значить скандалізувати чи шокувати, найближча епатажів сусідка –  «провокація». Сусідка, але не родичка.  Мова іде не лише про випробовування терпіння читача, ширше – випробовуються самі межі естетичного сприйняття.

Маріан Рут Енґель, «Ведмідь».

Лу – бібліотекарка, їй двадцять сім, живе в підвальній кімнаті Історичного інституту, час від часу злягається з босом на робочому столі, стежачи, щоби не попсувати документи, не любить холод. Надумала ж в Північне Онтаріо нагодитися! Помирає покровитель Інституту полковник Кері та заповідає Інституту архів. Архів треба упорядкувати, це завдання отримує Лу,  їде на приватний острів із маєтком полковника. Садиба зветься валлійським словом «голова ведмедя». Ведмідь тут є – улюбленець полковника, живе в сараї за домом. Сторічна Люсі Лерой – наглядачка ведмедя, індіанка. Лу зближається з обома, час від часу знаходить нотатки полковника про ведмедів у природі й міфології, це тільки підігріває її цікавість. Прогулянки лісом з хом’ячком-переростком швидко закінчуються еротичними пригодами. Саме так: Лу має секс із ведмедем. Ні, не так: Лу ґвалтує ведмедя.

Енґель –  вкрай лаконічна, її прийом – літота, вона дає читачу менше, ніж він потребує. Дражниться. Це працює на епатаж, як і тема. Ніякого олюднення звіра у «Ведмеді» нема, це і не близько до роману-алегорії. Лу свідома: вона займається зоофілією. Сором від порушення табу – останнє, що вона відчуває; жінка певна, що робить щось абсолютне, нічого не прагнучи навзаєм, вона нарешті навчилася віддавати любов. Ведмідь взагалі-то не дуже зацікавлений у пригоді, його змусять увійти в жінку, за що він залишить на ній сліди від кігтів (ой, треба читати, в переказі не все не те). Ті шрами – знаки ініціації, Лу нарешті сформована як секс-суб’єкт, вона чинить кохання на її умовах. Тільки хижак у ролі вібратора – не найрозумніший вибір. Лу домінує в цих стосунках, вона уповні реалізує фантазію про пригнобленого тирана, з якої починається мазохістська жіноча суб’єктність (вітання Фройду, а роман присвячений психотерапевту Енґель). «Нога жінки занурилася в густе чорне хутро ведмедя; і це більше, ніж вона годна була уявити. Більше, ніж перемога: тріумф».

Книжка видана 1976-го; років шість тому її перечитали і просто вибухнуло. Читача 2010-х книжка епатувала саме сценами зоофілії, але читача 1970-х шокували не вони. Роман вороже прийняв широкий загал і ніжно полюбили професійні читачі за його моцний колоніальний зміст. Канада не любить нагадувань про присвоєння культури (і земель, і життів) корінних народів. Ведмідь уже є на острові, так, наче завжди там був, ніхто насправді не знає, як давно він живе в маєтку. Ведмідь – тотемна тварина місцевих індіанців. На байках про ведмедів базується їхній фольклор. Зрештою, ведмідь – це Люсі. Секс білої зайди з «корінним» ведмедем – спосіб культурної інтеграції, радше: фантазм колонізаторів заявити про свій питомий зв'язок із цією землею.

Біда в тому, що Енґель не пише роман про культурне присвоєння, а збиткує з нашої спроби так цей роман прочитати. Бо то, зрештою, книжка про те, як бібліотекарка виграла ведмедя.

Ієн Бенкс, «Осина фабрика» (переклад Гєника Бєлякова).

Родина Колдгейм живе в цій місцині з давніх-давен, колись була заможним шотландським кланом, тепер володіє маленьким островом, який в часи припливів і островом-то не назвеш. Тато Анґус, його покійна і колишня дружини, старший син Ерік (йому 21) і молодший майже-сімнадцятирічний Френк. Світ цей ми бачимо очима Френка – людини неспокійної, дивної і, м’яко кажучи, ексцентричної. Френк – психопат, тому і оточуючим він приписує вчинки – мотиви, що пасують його світосприйняттю.

«Природних смертей замало» (с). Ще до десятиліття Френк убив трьох людей – кузена, кузинку, молодшого брата. Кузен убив домашніх кроликів, чим глибоко ранив Еріка. Брат постраждав через матір, яка наполягла, що Еріка треба відіслати до психлікарні, тому її було покарано смертю сина. І кузенка померла для гендерного балансу. Нині Френк живе на острові з татусем, який досі ніде не зареєстрував дитину, котрої формально отож не існує, а неформально Френка видають за племінника Анґуса, що часто гостить на острові. Ерік втік з дурки, щовечора телефонує Френку і обіцяє навістити. Френк вигадливо і навіть вишукано винищує все живе на острові, час від часу згадує страшну пригоду, через яку його кастровано, не розказує нам якусь явно цікавезну історію, в якій тато вдягав маленького Еріка в сукні і відмовляється читати роман «Майра Брекінрідж», подарований Френку татусем. А було б почитати, бо то фікшн про транссексуалів.

Книга нереально жорстока в тому сенсі, що описуються події вкрай відразливі, але абсолютно мотивовані цінностями Френка і того ж описуються абсолютно безпристрасно та кумедно. І ще одне: він – єдиний у цьому світі не бреше, його мотиви і його вчинки прямо корелюють, він гіпернормальний у цьому сенсі. З позиції здорового глузду всі вбивства виправдані: моральну перевагу читачу тут не пережити (що робить книжки про психопатів стерпними). І хай-но круто дратує припущення, що певна стать/гендер  є передумовою насилля, але епатує ця книжка насамперед своїм блюзнірством. Здоровий глузд на її просторах, може, і працює, а от відчуття священного і сакрального збочені. Осина фабрика і Жертовні стовпи – частина релігійних по суті ритуалів, яких тримається Франк, хоча і не має в них віри. Він напрацьовує дуже складну і відверто дурну систему ритуалів, до смішного схожу на культ Ісіди та Осіріса (яким саме місце в Шотландії 80-х). Сильні особистості вибудовують власні системи, –– наполягає Френк… Ой лишенько, чи звертали ви увагу, скільки в різних міфологіях є кастрованих богів?!

Банана Йосімото, «N.P

Японський письменник Сарао, що жив в США, написав останню книжку – збірник із 97-ми оповідань «N.P.» – та заподіяв собі смерть. Подейкують, що є й 98-е оповідання, про інцест. Відомий перекладач Седзі має рукопис того 98-го, береться працювати над книжкою – і накладає на себе руки. Ці дві події між собою не пов’язані, напевно, але саме вони в’яжуть головних героїв роману. На вечірці коханка-школярка перекладача Кадзамі Кано бачить юних дітей-двійнят письменника Отохіко і Саґі. Через п’ять років молоді люди випадково переткнуються і раптово здружаться. Кадзамі спокійно спитає, чи те таємниче оповідання – не про стосунки Сарао і Саґі, бува, написане; на що Отохіко скаже: «Я в цьому впевнений». І тут на сцену виходить Суї Мінова – єдинокровна сестра і коханка Отохіко, саме вона передала 98-е оповідання Седзі, з яким тоді й спала. Суї повідомляє, що героїня того оповідання про інцест, саме вона. Суї подарує Кадзамі рукопис 99-го оповідання та кістку Седзі, що вкрала її під час кремації, і ... понеслося.

Розумниця Кадзамі радить нам припускати найнесподіваніше в книжках і людях – це і значить, зрозуміти їх та полюбити. Припустіть, що дівчина, яку ви бачите вперше в житті, спала з вашим чоловіком, зі своїм батьком і братом та має види на вас тепер. І нумо любити!

Любовні стосунки сильно дорослого перекладача і сильно юної школярки. Інцест батька і доньки (здається, два таки). Інцест брата і сестри (теж, може бути, два). Дівчина, закохана одночасно у двох сестер, яка має всі шанси стати коханкою брату. Все це загорнуто в кольоровий папірець любовного роману, так, наче нічого дивного і неприйнятного тут не відбувається. Прокляття роду, – вони так скажуть. Акцент припадає не на «прокляття», а на «родину». Уявлення Йосімото про, гм, динаміку сучасної родини і робить її химерну прозу  дражливою. Дві жінки розмовляють: «Ти спала з моїм коханцем, значить, ми родички» – «Якби ти спала з моїм братом, ми були б сестрами». Спокійна розмова під час прогулянки, жодної іронії. Чим таке уявлення про родство гірше за інші?

Секс брата і сестри в літературі романтизму (яку Йосімото, свідомо чи ні, пародіює, принаймні щодо емоційного малюнку) означав вихід з-під влади батьків, точніше – Батька, це був акт «убивства бога». Всі молоді люди «N.P.» росли без батька. Убивство бога, здійснене атеїстами. «N.P.» – це «North Point», назва тюремної балади, герой якої радить використати ізоляцію буцегарні, щоби помолитися про свободу. В 100-у оповіданні «N.P.» от-от народиться дитина від інцесту. І теж без батька, до речі. Моліться, що ж вже там.

Габріель Вітткоп, «Торговка дітьми».

Історія бандерші починається зі згадки про маркіза де Сада. Того, мовляв, вчергове  зі сміхом випхали з її закладу, бо занудив теревенями і банальним онанізмом. Що ж там таке коїться в тому борделі і в тому романі, що в них де Сад – за неофіта? Коїться мерзенне, огидне, скандальне – йому навіть не припишеш «учіться на поганих прикладах», як то зробили із Садом. Люди, якими до нас говориться зі сторінок «Торговки дітьми», в моральні уроки не вірять.

Написаний у традиціях епістолярного роману XVІІІ ст. (без зловживання стилізаціями) роман Вітткоп розказує про заклад, який поставляє «обладнання» (так у романі) садистам-педофілам: дітей п’яти-шести років – для сексуальних розваг, немовлят – для «хірургічних розривок» (так у романі). Дітей викрадають або купують у батьків, найкращий «матеріал» (теж цитата) – діти міських буржуа (буржуа щойно увійшли у смак щодо влади). Опис того, що роблять з дітьми, як позбавляються тіл і як виховують вдячних клієнтів, – відверто цинічний (ні, цей роман не порнографічний, все складніше). Маргарита П. допомагає порадами своїй юній колезі Луїзі, котра хоче відкрити в Бордо такий саме заклад, яким володіє Маргарита в Парижі.

Готові читати бізнес-поради про секс-експлуатацію немовлят?
Та ясно, що не готові, але читатимете. Роман Вітткоп вперше видали наприкінці 1970-х мізерним накладом, перевидали-переклали на початку 2000-х – і зірка народилася, посмертно. Читач не вільний, поки його насильно не звільнять, – так працює переступ у літературі. «Торговка дітьми» працює точно так. Переступ – те, що спокушає і згиджує. Месіанська, даруйте, проза перед нами.

Париж. З 1789-го до 1793-го, часи Революції, доленосні і криваві. Революціонується і  розпуста, демократизується лібертинаж – це більше не класовий привілей. Вулиця вривається в бордель, чи пише Маргарита про стихійні спалахи насильства і тут же переключається на опис убивчої (дослівно) оргії, чи міркує про клієнта-канібала і тут же переключається на брак харчів у місті. Клієнтура мадам міняється залежно від режиму: священники й аристократи – буржуа і депутати від нової влади. У двох листах поспіль Маргарита описує гільйотину, встановлену неподалік. Каже, річ якась видовищна, але не дуже й то корисна. Згодом вона особисто осягне її корисність. Але в повідомлені про гільйотину випливе надважливе: згадка про Декларацію прав, не так давно підписану. Декларація прав людини і громадянина, велике досягнення Французької революції. Відповідно до неї дитина – не громадянин і не людина, жінка, до речі, так само. Не-людина убиває не-людей, так що гуманісти можуть спати мирно, це не їхня парафія.

Емма Клайн, «Дівчата» (переклад Зоряни Дюг).

Іві Бойд чотирнадцять. Її бабуся була відомої актрисою, родина і досі живе в її маєтку і у променях її слави. Батьки недавно розлучилися. З батьком вона регулярно говорить телефоном – обом нудно. За матір’ю обережно спостерігає, бо та захопилася терапією і езотеричними практиками. Іві відвідує школу для дівчат при монастирі. Має клоп з прищами. Надає перевагу екстремально глибоким викотам, хоча при цьому виглядає ледь на дванадцять.  Якось влітку, ласуючи гамбургером в парку, Іві знайомиться із Сюзен. Сюзен дев’ятнадцять. Вона біглянка. Приєдналася до групи таких же «загублених дітей». Живуть з того, що вкрадуть чи знайдуть у смітті. Іві ледь закохується, її зачаровує життя Сюзен, вона вирішує, що воліє собі такого.

Ну і чим ця історія може епатувати?
Триває літо 1969 року. Дівчата належать до родини Чарльза Менсона, Сюзен – це Сюзан Аткінс, один із убивць (https://en.wikipedia.org/wiki/Susan_Atkins). Клайн використовує інше ім’я для Менсона (Рассел) та злегка змінює деталі убивств, але опис «культу» і «ранчо» не залишать підстав сумніватися: Іві згадує своє минуле в агресивній тоталітарній секті. Згадує, коли з жалем, але найчастіше – з сумом. Доросла Іві солодко пригадає і зацитує історію однієї з дівчат, що не витримали «красивого життя», з культового роману «Долила ляльок»; цією книжкою зачитувалася Іві-підліток; момент для денервування – екранізація цієї книжки зробила відомою Шенон Твейд, якій нанесла 18 ножових ран Сюзан Аткінс. Ляльки ті – спокушені чоловіками дівчата руйнують себе і одна одну. Рушій будь-якого убивства в такому світі – відраза, природна глибока відраза до світу, що на тебе не звертає до моменту, навіть якщо трахає.

Епатажний ефект «Дівчат» створює не сам опис кривавих убивств, що його здійснили дівчатка-підлітки з благополучних родин, а ностальгія, яку за цими подіями випрацювала не лише Іві, а й вся спільнота. Доросла Іві зустрічає двадцятирічного сина свого давнього друга, якому відома її історія: обкурений юнак застигає, роздивляючись зрілу жінку, і вона бачить у його погляді благоговіння. Аякже! Вона ж була однієї з тих сміливців-бунтівників! Ностальгія: люди купують за шалені гроші губні помади, які випускалися в 60-х, люди кілограмами читають романи і дослідження про хіпі, які забивають япі-«свиней», люди воліють знати, що десь ще жива частина їх тодішніх. Спільноти, які зробили з Менсона тотем (це слівце з «Дівчат») – от що має розізлити і витверезити читача, який і є частиною цієї спільноти (ну бо він взявся за роман Клайн, знаючи, що це чергова сторінка з рефлексій про «родину»).

Дівчата Клайн – жертви, яких спокусили до зла і які не усвідомлюють це, гадаючи, що зробили самостійний вибір. Те саме стосується читача «Дівчат» Клайн.

Пізнавати ще
СТУДЕНТКА МЕТОДУ РЕЖИСЕРКА АННА ШЕРЛІЗ ПРЕЗЕНТУЄ НОВУ ВИСТАВУ
БЕЗКОШТОВНЕ НАВЧАННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ПИСЬМЕННИЦЬКІЙ СТУДІЇ КАРМЕЛИ КОРБЕТТ
ПЕРШИЙ ОСКАР УКРАЇНИ: ДОКУМЕНТАЛЬНА СТРІЧКА «20 ДНІВ У МАРІУПОЛІ» ОТРИМАЛА НАГОРОДУ
СТУДЕНТКА METHOD WRITING СТАЛА ФІНАЛІСТКОЮ КОНКУРСУ ВІД ПЕН
УКРАЇНСЬКУ СТРІЧКУ «РЕДАКЦІЯ» ПРЕЗЕНТУЮТЬ НА БЕРЛІНАЛЄ
МАРГАРЕТ ЕТВУД СТАЛА КАВАЛЕРОМ ФРАНЦУЗЬКОГО ОРДЕНУ МИСТЕЦТВ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ТИЖНЯ ЧИТАННЯ ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ОРЛАНДО» ОПРИЛЮДНЮЄ РОЗДІЛИ МАЙБУТНІХ КНИГ
КИРИЛО БУЛКІН ПРЕЗЕНТУЄ НОВУ ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ «НА ТРАВАХ ЧЕКАННЯ»
4 ГРУДНЯ СТАРТУЄ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ ЧИТАННЯ
ФРАНЦУЗЬКА ІРОНІЯ ТА СВОБОДА В РОМАНІ «СПОГАДИ НЕВРІВНОВАЖЕНОГО МОЛОДИКА»
ПРЕМ'ЄРА СТРІЧКИ «МАМА» — ПЕРШОЇ ЕКРАНІЗАЦІЇ, ЩО НАРОДИЛАСЯ НА METHOD WRITING
КУЛЬТУРНИЙ ЛАБІРИНТ: КРИМ, ДРУЖБА І ШЛЯХ ДО САМОВИЗНАЧЕННЯ У РОМАНІ АНАСТАСІЇ ЛЕВКОВОЇ «ЗА ПЕРЕКОПОМ Є ЗЕМЛЯ»
В НОВОМУ ВИДАННІ ПРО СВІТ ГАРРІ ПОТТЕРА Є ІЛЮСТРАЦІЇ ХУДОЖНИЦІ З УМАНІ
ЧЕРЕЗ ДІЮ МОЖНА БУДЕ ПРИДБАТИ КНИЖКИ
БЕЗКОШТОВНИЙ ВЕБІНАР ДЛЯ ТИХ, ХТО ПИШЕ ПРО ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ
МАРҐАРЕТ ЕТВУД ЗУСТРІНЕТЬСЯ ОНЛАЙН З УКРАЇНСЬКИМИ ПИСЬМЕННИЦЯМИ
В ОДЕСІ СТАРТУЮТЬ ЧИТАННЯ MERIDIAN ODESA ЗА ПІДТРИМКИ MERIDIAN CZERNOWITZ
НЕ ПРОПУСТІТЬ: РАДІОДИКТАНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ ВЖЕ ЗАВТРА
УКРАЇНСЬКИЙ АВТОФІКШН: КІНО, ЛЮБОВ ТА МОРСЬКІ ПРИГОДИ В РОМАНІ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ»
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В.О. БЕЛІЦЕРА: ЯК ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО ВЧЕНОГО ПЕРЕГУКУЄТЬСЯ З ІСТОРІЄЮ БАТЬКА З «БІЛИХ КРОЛИКІВ»
ЕММА ВОТСОН ВСТУПИЛА ДО ОКСФОРДУ, ЩОБ ВИВЧАТИ ПИСЬМЕННИЦЬКУ МАЙСТЕРНІСТЬ
НА TAKFLIX З'ЯВИЛАСЯ НОВА СТРІЧКА ПРО В.СТУСА
МИ НІКОЛИ НЕ СТАНЕМО ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОРОСЛИМИ: РОМАН МАРІЇ ОЛЕКСИ «ПЕРШІ»
ЗАПРОШУЄМО НА ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ «ЗЛІПОК ЧАСУ» У ДНІПРІ
ВЧОРА В КИЄВІ ПРОЙШЛА ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОМАНУ СОНІ КАПИНУС «БІЛІ КРОЛИКИ»
УКРАЇНСЬКІ ВОЛОНТЕРИ ВІДКРИЛИ ВИДАВНИЦВО 333
«ВІВАТ» ВИПУСТИВ ЩОДЕННИК В. ВАКУЛЕНКА-К., АБИ ПЕРЕДАТИ КОШТИ РОДИНІ ЗАГИБЛОГО
ДВА СЕРПНЕВІ КОНКУРСИ КОРОТКОЇ ПРОЗИ ШУКАЮТЬ НОВИХ АВТОРІВ
GETTY MUSEUM ЗРОБИВ БЕЗКОШТОВНИМИ 200 КНИЖОК З МИСТЕЦТВА
ІСТОРІЯ ШОНА ВОРЕНА: ЗРОБИТИ З ДЕБЮТНОГО РОМАНУ БЕСТСЕЛЕР ДОПОМІГ ТІКТОКЕР
АНТОЛОГІЯ НАШОГО ПРОЄКТУ «THE WAR: INSIDE OUT» ТЕПЕР НА AMAZON
ВИДАВНИЦТВО ВІХОЛА ШУКАЄ АВТОРІВ
У ЛЬВОВІ ПОКАЖУТЬ ВИСТАВУ ЗА П'ЄСОЮ СОНІ ЮРЧЕНКО
ЕЛІЗАБЕТ ҐІЛБЕРТ ДОСЛУХАЛАСЯ ДО УКРАЇНСЬКИХ ЧИТАЧІВ І СКАСУВАЛА ВИХІД НОВОГО РОМАНУ ПРО СИБІР
УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ОТРИМАЛИ ПУЛІТЦЕРІВСЬКУ ПРЕМІЮ ЗА МАТЕРІАЛИ З ОТОЧЕНОГО МАРІУПОЛЯ
КИРИЛО БУЛКІН ЗАПРОШУЄ НА  МОНОВИСТАВУ В КИЄВІ
ВОЛОДИМИР РАФЄЄНКО ПОТРАПИВ ДО СПИСКУ ФІНАЛІСТІВ ЦЬОГОРІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ЄБРР 2023
19 КВІТНЯ НАТАЛІ СКОРИКОВА ПРЕЗЕНТУЄ ВІДЕОКУРС METHOD WRITING
ТРИВАЄ ПОДАННЯ П'ЄС НА КОНКУРС ІЗ ГОЛОВНИМ ПРИЗОМ У 25 000 ГРИВЕНЬ
ТРИВАЄ ПОДАННЯ ЗАЯВОК ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ В ЯССИ
ТЕКСТ СТУДЕНТА «МЕТОДУ» ПОТРАПИВ ДО КОРОТКОГО СПИСКУ МІЖНАРОДНОЇ ПРЕМІЇ
ТРИВАЄ ПОДАННЯ ПОЕЗІЙ НА КОНКУРС ПРИСВЯЧЕНИЙ БУКОВСКІ
АНДРІЙ КУРКОВ ПОТРАПИВ У LONG LIST БУКЕРА
АРТЕМ ПОПИК ВИПУСТИВ НОВУ ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ І ЗАПРОШУЄ НА ПРЕЗЕНТАЦІЮ
СТАРТУВАВ ІV СЕЗОН КОНКУРСУ МОРСЬКОЇ ПРОЗИ
ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ ПІСЛЯ 24 ЛЮТОГО» ОГОЛОСИТЬ ПЕРЕМОЖЦІВ ПІЗНІШЕ,  АНІЖ ПЛАНУВАЛОСЯ
«UKRAЇNER. КРАЇНА ЗСЕРЕДИНИ» СТАЛА НАЙОЧІКУВАНІШОЮ КНИЖКОЮ ПРО УКРАЇНУ НА AMAZON
В ІСПАНІЇ ВІДКРИЛИ ПАМ'ЯТНИК МІХАЮ ЕМІНЕСКУ
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КНИГИ ШУКАЄ КНИГАРНІ, АБИ ДОПОМОГТИ ЇМ ОТРИМАТИ СУБСИДІЮ ВІД ДЕРЖАВИ
УКРАЇНЦЯМ ПРОПОНУЮТЬ ГРАНТ НА ПЕРЕКЛАД КНИЖОК МОВАМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Контакты

Реєстрацію завершено, ви можете записатися на наступний набір
Реєстрація на курс
Ви хочете займатися:
Тип оплати:
Оплата вноситься двома частинами: 50% при реєстрації на курс та 50% на першому занятті.

Студентам ВНЗ знижка 50%.
Ветеранам АТО/ООС знижка 100% (конкурсний відбір).
Військовослужбовцям ЗСУ знижка 100% (конкурсний відбір).