ЗВ’ЯЗАТИСЯ
З НАМИ
WHO LIVES IN A PINEAPPLE UNDER THE SEA? П'ЯТЬ ІСТОРІЙ ІЗ НАДСКЛАДНИМ СЕТІНҐОМ
Must read

WHO LIVES IN A PINEAPPLE UNDER THE SEA? П'ЯТЬ ІСТОРІЙ ІЗ НАДСКЛАДНИМ СЕТІНҐОМ

Сетінґ. Коли це поняття актуалізується в розмові про художню прозу, то завжди ідеться про інтегральний сетінґ, себто, про місце і умови дії, які не просто впливають на сюжет, а безпосередньо формують його. В цьому сенсі сетінґ зближується з часопростором, поняттям більш широким, адже підпорядковує собі і жанр, і оповідний режим, і систему персонажів. Особливості інтегрального сетінґу найлегше побачити на абсолютно екзотичних прикладах — скажімо, романи про космос, а ще більше — романи під водою. Ні, не тільки капітан Немо, хоча він тут був одним із перших, ясно. 

Тринадцять людей всього були на дні Маріанського жолобу (до порівняння: на Місяці — дванадцять). Підводний сетінґ надскладний, бо з одного боку, всі розуміють відчуття від перебування під водою і мають такий досвід, мають і якесь уявлення про те, як живе підводний світ — від акваріуму в приймальні стоматолога і мультиків про Спанч Боба, але з іншого боку — глибина недосліджена, апріорі таємнича і тривожна, і спокуслива, і ворожа. 

Нам уже доводилося згадувати один із романів про підводний світ, де запозичений сюжет сполучається із вкрай новаторським сетінґом і саме це дозволяє відбутися роману як оригінальному твору. І це — кит із «Мобі Діка». Мова йде про «І океан був нашим небом» Патріка Неса, де за головного — кит, та вверх і низ, поверхня і глибина в творі помінялися місцями (https://www.methodwriting.com.ua/cognize/must-read/peremishati-ale-ne-zbovtuvati-shist-zrazkovih-meshap-romaniv). Зробити умови дії, начебто знайомі і абсолютно невідомі, основою давно відомої історії, що її переказують по-новому — це виграш сто зі ста. 

Найвигадливіші сетінґи будуть супроводжувати ті історії, які максимально наближені до жанрових формул і оповідних шаблонів (ну або є парафразами).  

Жанрова кон’юнктура очевидно впливає на сетінґ, бо від неї він і залежить.  Припустіть за таких умов, книжки яких жанрів найчастіше воліють топити своїх героїв в глибоких водах? НФ же першим спадає на гадку, правда? А тепер — правильна відповідь, за градацією.  Дитячі книжки-картонки. Софтпорно про міжвидові контакти. Тепер тільки наукова фантастика. І нарешті фентезі. Далі з сильним відривом — химерна і алегорична проза. Нескладні історії з очевидним плюс-мінус фіналом у дуже складних умовах… Пірнаємо?  

Пітер Воттс «Морська зірка» (з трилогії «Ріфтери»).

Кіберпанк. 

Тихий океан. На глибині три тисячі метрів є станція Біб.  Названа на честь морського біолога Чарльза Біба, що досліджував глибини в батисфері, спеціально на його запит сконструйованій. Станція тут для того, щоби добувати енергію, тому і стоїть поблизу нестабільного вулканічного розламу Хуан-де-Фука. На такій глибині, кажуть, не має бути великої фауни, так, дрібнота якась, позаяк бракує живності їжі і світла. Але глибини населені монстрами-гігантами, на диво крихкими (через рахіт), але однаково монстрами. Їх тут не мало б бути. Щось є у воді, певно, що спричинило гігантизм місцевої маржини. Щось, що прагне розширити свій ареал. Бути біді.  

На станції Біб працює кілька людей. Їм всім за сорок. Серед них — Лені Кларк. Щоби працювати в таких умовах, робітники станції були модифіковані (щодо тіла) і попередньо адаптовані (щодо психіки). Фактично вони є кіборгами, що мають замість однієї з легень спеціальні компресійні апарати і захисні лінзи на очах. Щоразу виходячи в океан, вони помирають — апарати зупиняють серцебиття і дихання. Лінзи допомагають жити у темряві і в просторі без кольорів, вони їх майже не знімають. Психологічна адаптації полягає в тому, що кожен на станції привчений виживати в екстремальних умовах, кожен був жертвою або агресором в ситуації насилля, кожен страждає на посттравматичний розлад. Лені — адаптивна жертва, вона пережила зґвалтування і родинне насилля в дитинстві, вона відтворювала цей патерн у кожних своїх стосунках. А поруч із Лені, скажімо, працює педофіл-убивця, якому дали вибір: або на рік під воду, або на хімічну кастрацію. В трудовому колективі назрівають проблеми. За чотирі місяці з програми виходять п’ятеро ріфтерів, не витримують або гинуть. 

Класичний уже для наукової фантастики, а колись просто дебютний, роман Пітера Воттса весь — від початку до кінця — відбувається під водою. «Біб» до дна не прив’язний, станція ширяє, оточена кількома прожекторами, поза тим — густа темрява. Всередині «Біб» — такий собі багатоквартирник із маленькими кімнатами і виведеними під стелею комунікаціями. Колись в кімнатах були дзеркала, щоби візуально розширювати простір, але Лені їх перебила була. Протиставлення відкритого і закритого простору настільки очевидне, що і не претендує на алегорію. Робітники станції починають поволі божеволіти від клаустрофобії і перебираються жити назовні. 

Воттс точний щодо технічних питань, він описує стан робітників назовні через так званий водневий наркоз. Це психотропний стан із галюцинаціями, що виникає в середовищі високого тиску. Завжди залишається шанс, що життя на підводній станції героям примарилося. Та ще й в романі, що робить ставку на ефект ганцфельда: так тіло, якому бракує фізичного відчуття, починає створювати власну реальність із травматичних спогадів. І отож головне питання «Зірок»: де закінчується тіло і починається свідомість?   

Роман зміщується від одного героя до іншого, ми маємо тут мінімум п’ять точок зору. Це створює правильний «підводний» ефект, оповідь дрейфує: нікого поблизу не видно, жодного «контрольного погляду» збоку і можна розраховувати тільки на те, що ти бачиш цієї миті сам. Чи здається, що саме це ти бачиш. Зрештою, перше речення в романі аж ніяк не випадково відкриває саме цю історію:  «Безодня змусить тебе замовкнути».

Дейзі Джонсон «Все в глибині».