Про невіру в себе та свою писанину. Про сором та критику. Про одвічне незадоволення собою та трішки про ідеальний текст.
Що заважає потенційно класному автору стати дійсно успішним письменником?
Незнання систем та правил? Навряд.
Ані Гомер, ані Шекспір, ані Данте не вивчали схем сторітелінгу. Скоріше, вони їх створювали.
Можливо, бракує досвіду? Але що відповіли б на це Байрон, Рембо чи Остін? Достоєвський і Лермонтов стали повністю сформованими письменниками-суперзірками ще до 30, а Мері Шеллі написала свого безсмертного “Франкенштейна” в 21 рік.
То що ж заважає? Найчастіше — просто невіра у себе. Нам здається, що ми недостатньо талановиті, недостатньо кмітливі та винахідливі, або ж не такі віртуозні, як оці майстри з книжкових полиць. Ми порівнюємо себе з ними, і, звісно, рахунок не нашу користь. Тож ми просто складаємо руки та відкладаємо реалізацію своєї мрії до кращих часів.
І, знаєте, це правда, ми ніколи не напишемо краще, ніж Стівен Кінг, якщо збираємося його наслідувати. Та й не станемо більш переконливим Хемінгуеєм, ніж сам Хем. Кожен з них унікальний, тому й геніальний.
Тож варто припинити озиратися довкола та, нарешті, зазирнути у свій власний внутрішній світ. Ви будете здивовані. Ваш унікальний досвід, унікальний погляд, унікальний стиль вже існують. Треба лише вивільнити себе.
«Письменницький Метод» прокладає шлях до свого Внутрішнього Письменника. Усі вправи та практики спрямовані на те, аби ви почали писати так, як можете лише ви. Бо хто, як не ви самі, зуміє краще розповісти ваші ж історії?
Як полишити творчі муки й бути продуктивним? Читатйте у матеріалі:
ПРОСТО І ГЕНІАЛЬНО: ТРИ ЛАЙФГАКИ «ПИСЬМЕННИЦЬКОГО МЕТОДУ»
ВАШ НЕІДЕАЛЬНИЙ ТЕКСТ
Якщо те, що ви пишете, здається вам якимось нудним, невиразним, безглуздим, куцим, дріб’язковим та непотрібним, прислухайтеся до авторки багатьох бестселерів Энн Ламотт:
«Не бійтеся своїх огидних начерків. Читаючи книгу Стівена Кінга, Чарльза Буковскі або Селінджера, ви думаєте, що такі історії виходять у них з першого ж разу. Але це не так. Навіть у геніальних авторів перші начерки — огидні. А потім другі, треті, четверті. Згодом приходить черга більш-менш стерпного рукопису, і лише після нього виходить щось путнє. Майже всім, навіть великим письменникам, творчість дається нелегко. І єдиний спосіб почати писати — це накидати першу слабку, огидну чернетку».
Джек Грейпс говорить, що тексти не бувають завершеними, вони бувають лише “відпущеними”. Тобто постійно повертатись та покращувати свій твір — це нормально. Він не може бути ідеальним із першої ж спроби. Прагнути досконалості теж нормально, але головне — розуміти, що будь-який текст треба редагувати, а потім просто відпускати.
СОРОМ ТА КРИТИКА
«Письменницький Метод» вчить не лише писати, але й читати та навіть слухати текст, як письменник. У класі ми показуємо свої твори, аналізуємо й обговорюємо їх. Для багатьох це може здатися справжніми тортурами — читати власний текст назагал. Але це швидко минає.
Буває, спочатку голос тремтить навіть у досвідчених ораторів, бо тексти “ні про що” «Метод» перетворює на сповідь. Це нормально. Так проявляється один з найпідступніших ворогів творчості — сором.
Адже безліч креаторів просто соромляться своїх ідей, безліч авторів соромляться своїх творів. Безліч прекрасних рукописів летять до смітників з тієї ж причини. Невпевнений у собі автор ніби відшукує в очах присутніх несхвалу своєї творчості. Він дуже чуттєвий до критики. Будь-яке необачне слово може поставити жахливу сором’язливу крапку.
Тож «Письменницький Метод» випускає вашого Внутрішнього Письменника з в’язниці страху та сорому. Плекає його в атмосфері безпеки. А ще вчить сприймати чужу творчість так, аби це розвивало і вас, і самого автора твору.
Дуже влучно пише Джулія Кемерон у бестселері “Шлях митця”: “Мистецтво вимагає безпечного оточення. Чудово, якщо художникам вдається знайти його спочатку в родині, потім у школі й, зрештою, у товаристві друзів та колег. На жаль, таке трапляється дуже рідко. Тож, як люди творчі, ми маємо створювати таке безпечне середовище навколо себе самі. Ми повинні вміти захищати нашу “творчу дитину” від випробування соромом. А от розвіяти за вітром наш дитячий сором можна лишень, якщо виплеснути його на аркуш або поділитися з другом, якому довіряємо.”
ВАШ ІДЕАЛЬНИЙ ТЕКСТ
Життя письменника — суцільні американські гірки від “я геній” до “я взагалі нічого не вартий”. Кожному, хто пише протягом якогось часу, це знайомо. Так відбувається тому, що зазвичай письменник ідеалізує свій майбутній твір. Занадто нервує, нехтує живим творчим процесом, вимагаючи від себе ідеального результату.
«Письменницький Метод» Джека Грейпса вчить фокусуватися на реальному процесі, а не на кінцевому результаті. Це одна з найкорисніших навичок.
«Метод» розглядає письмо як живий, бурхливий, інтенсивний процес, неочікуваний та не ідеальний. Виконуючи вправи, а потім і пишучи власні твори, ви можете зробити сотні відкриттів, вхопити за хвіст нову несподівану ідею або ж пірнути так глибоко, що й не впізнаєте себе, тільки не плануйте усе аж занадто прискіпливо. Не вимагайте від себе неможливого. Не сваріть та не критикуйте свого Внутрішнього Письменника, і він обов’язково здивує вас.
А ось що думає про ідеальний текст Вільям Фолкнер: “Усі ми зазнавали поразки на шляху до мрії про досконалість. Тож я оцінюю письменників саме за їх блискучими спробами зробити щось неможливе. Здається, якби я мав написати свої твори наново, то, маю впевненість, зробив би це краще, і це — абсолютно нормально для письменника. Ось чому письменник продовжує роботу, чинить нову спробу та вірить, що ось цього разу він таки зможе досягти ідеалу. І, звичайно ж, він його знову не досягає, такий стан для письменника — природній.
Та якщо письменникові вдається, якщо його робота все-таки досягла ідеалу, то йому вже нічого не лишається, як тільки перерізати собі горло або зістрибнути з вершини гори під назвою «Досконалість», припинивши своє існування.
Я — поет-невдаха. Певно, кожен письменник спочатку мріяв писати вірші. Та коли це йому не вдавалося, він брався за оповідання, що, насправді, складніше за поезію. І, врешті-решт, зазнавши невдачі й цього разу, письменник приймався за романи."
Неймовірно, та коли автор хоча б на мить полишає думки про свій міфічний ідеал, саме тоді й виникає простір для справжнього креативу, дійсно оригінальних рішень та відчуття задоволення. Адже все відбувається так, як найкраще саме цієї секунди. Процес стає живим, а результат — непередбачуваним.
Така практика розвіює скутість та зміцнює творчий тонус. Тож не важливо, що саме ви пишете, ви робите це, отримуючи повсякчас нові відкриття й осяяння.
Та фокус на процесі зовсім не означає нехтування кінцевим продуктом. Ми лише скидаємо кайдани надмірної напруги й надуманості з плечей вашого Внутрішнього Письменника. Нехай він сам зробить усе якнайкраще. Згода?
