ЗВ’ЯЗАТИСЯ
З НАМИ
ЛЮБЛЮ
War

ЛЮБЛЮ

Я просто зараз сиджу на лаві біля складу й пишу! Я щаслива, бо можу написати ці 500 слів за 20 хвилин, я сумувала. Я так сильно сумувала. Я така щаслива, що можу знову писати. Цікаво зараз глянути на Наталі, я таки пишу українською і вона таки розмовна. Посміхається Наталі чи ні? Уже має. О, щось полетіло. Ні, здалося. Ні, сирена. Сука, ці сирени, перші 2 тижні в мене була якась хвороба: я тупо постійно чула сирени. Тільки минулого тижня попустило.

Я більше не боюсь війни. Не боюсь смерті. Я навчилась любити війну. Жорстоко звучить, але це правда. Їдемо ми із чоловіком в авто і тут — бабах. Багато бабахів. Я кажу: «я тебе люблю». Дивлюсь на нього: у його зелені очі, на чорну стару тонку куртку та триденну щетину. На торпеді лежить цукерка, льодяник, яким мене пригостили 2 місяці тому, але я так його й не з’їла. Він каже: «я теж тебе люблю».

Так і їдемо. Так і живемо. Я не пам’ятаю, щоб настільки гостро відчувалося життя. Кожну секунду в прямому сенсі. Ми спимо у ванні на підлозі, і кожну ніч я молюсь, а кожного ранку дякую Богу. Зараз, саме в цю мить, співають пташки, заходить сонце. Зараз 18:35, а ще не темрява. Я бачу останні промені, можливо, це останні промені мого життя. Можливо, я завтра не зможу доєднатись до зустрічі. Можливо, моє завтра не настане. Усе це дуже можливо, але я вдячна за кожну мить свого життя. Я вдячна.

Але хочеться жити. Як і будь-кому. Болить за всіх наших людей, за всіх нас. Ми всі маємо вчитися бути сильнішими, сміливішими та добрішими. Тільки так. Ми все одно переможемо. Неважливо, чи побачу це особисто я. Загинуло стільки людей, у Маріуполі кожну хвилину хтось помирає від голоду, спраги, обстрілів. Тому моє особисте не є важливим і боятися я не маю права. Як буде. Тому не боюсь більше нічого в житті. Навіть втрати близьких. Бо це вже з нами могло трапитись напевно мільярд секунд. Хоча ні, боюсь. Брешу. О, вибух. А мені не страшно. Тільки трохи здригнулося сердце. Так ось, я боюсь за близьких, але як буде. Ось тільки плачу. Останні 3 чи 4 дні ні. Новини не дивлюся. Алкоголь у мене є. Мій слоган: «тверезою їм не дамся».

Мені болить за наших людей. Ой, як болить. Але й тут моє особисте нідочого. Бо у всіх болить без виключення. Я була завжди за «особистість», а зараз я одна з маси за відчуттями, думками, поведінкою, сенсом та стилем життя. Це круто, боо ми — охєрєнна маса. Ми — найкрутіший колективний розум. Так, найкрутіший колективний розум у всесвіті. Усі — це один, один герой, один померлий, один живий — один пульс на всіх. Це дивно, болісно, страшно. Знову бабах. Цікаво скільки бабахів буде до кінця цієї вправи? Так, мені під бабахами радісно, що я ще жива, болить, що я не можу допомогти та соромно, що я не в Маріуполі та по-людськи страшно уявити, що вони проживають, як воно хоронити своїх близьких біля під’їзду. Господи, ти ж є. Я відчуваю свою країну, кожного українця та своє життя. Я люблю, як ніколи не любила. Дихаю, наче востаннє. Я радію, що побачила весну.

Не знаю скільки вже символів, на телефоні не знаю, як перевірити. А ще, ми всі живемо для країни. Я впевнена, що навіть тема в усіх завтра буде одна. Я про цю вправу та всіх студентів другого рівня. Вище ніс. Вище, бляха.

Добрий вечір, ми з України. Ми тупо найкращі у світі без «але» й усім це ясно.

Не хочу завершувати сльозливо. Люди! Усе вже стовідсотково буде круто. Навіть якщо це будемо не ми.

Бабах.

Люблю.

Пізнавати ще
УКРАЇНСЬКИЙ ОРКЕСТР
ЦУКРОВА ПУДРА
ПОДОРОЖНИК
ЧЕРВОНА ШАПОЧКА А ЛЯ ІЗДРИК
Навряд чи.
ВІКНО НА МОЇЙ КУХНІ
ЗАБАГАТО
ДЗЕРКАЛА
7 БЕРЕЗНЯ 2022
О ЛЄНЬ, Я ТЮЛЄНЬ.
ГРОШІ
УЛОВ
ВИ  ЦЕ ЧУЛИ?
ЗАПИС 1. ЛИСТОЧКИ.
МІСТО, ЯКЕ Я НЕНАВИДЖУ!
Я ЗНАЮ
ВІДКЛАДЕНІ ПОЦІЛУНКИ
А ПАМ'ЯТАЄШ
ТРИДЦЯТЬ
НО́СКИ
БІЖЕНЦІ
ДИМ ВІД СОНЦЯ

Контакты

Реєстрацію завершено, ви можете записатися на наступний набір
Реєстрація на курс
Ви хочете займатися:
Тип оплати:
Оплата вноситься двома частинами: 50% при реєстрації на курс та 50% на першому занятті.

Студентам ВНЗ знижка 50%.
Ветеранам АТО/ООС знижка 100% (конкурсний відбір).
Військовослужбовцям ЗСУ знижка 100% (конкурсний відбір).