Прочитати свій текст вголос так, щоб він від цього лише виграв, — насправді складніше, ніж здається. А вміти це робити важливо як поетам, так і прозовим авторам. Якщо ви вже на шляху письменництва й не плануєте з нього звертати, вам доведеться читати власні тексти наживо перед аудиторією, під час запису етерів, інтерв'ю, прямих трансляцій і навіть сторіс.
Тому розберемося у тонкощах читання вголос, поговоримо про помилки, навчимося читати виразно самостійно із нашою допомогою й розкажемо про авторський стиль читання відомих письменників.
Типові помилки
Коли я говорю “помилка” під час читання, то насправді маю на увазі певні недоліки, що псують, руйнують текст, а часом роблять його навіть нестерпним. Частіше вони мають під собою дві причини:
1) незнання, як правильно;
2) неможливість зробити правильно через хвилювання, страхи, емоційне збудження, невпевненість тощо.
У будь-якому випадку, це можна виправити практичними вправами, хоча внутрішні причини потребують додаткової уваги. Отже, типові помилки, що псують текст, коли ви читаєте його вголос:
Швидкість
Занадто швидко або занадто повільно — дві найрозповсюдженіші проблеми при читанні прози та віршів. Часто причина цієї недуги досить банальна — більшість авторів востаннє читали вголос ще у школі, тому просто забули, як це робити. Під час читання їм некомфортно і вони нарощують темп, аби скоріше завершити. Але існує один парадокс, про який варто знати кожному, хто читає будь-який текст публічно: чим швидше ви читаєте текст, тим довшим він здається і навпаки.Якщо автор поспішає, текст сприймається розтягнутим, автор це відчуває й починає поспішати ще більше. Якщо ви знаєте, що робите так, не засмучуйтеся. Вихід є й він досить простий: зробіть глибокий вдих, видих і продовжуйте читання, роблячи паузу після крапки. Вам буде здаватися, що ви «зависаєте», але повірте, слухачі цього не відчують. Для них ваше читання буде здаватися впевненим та професійним.
Повільне читання зустрічається не так часто й виникає, коли письменник жадає драматичного ефекту. Як і занадто швидке читання, це теж дратує та псує ваш уривок. Порада проста — не нагнітайте, читайте вашим природним темпом.
Яка швидкість є оптимальною? Приблизно 120-130 слів за хвилину, тобто не більше, як два слова у секунду. Саме на ці дані спираються ведучі новин. Перевірити свою швидкість легко за допомогою диктофону. Прочитайте у звичному темпі 120 слів і побачите, скільки часу це займає.
Гучність
Зазвичай початківці скоріше шепотять, аніж кричать на слухачів. Проте обидві крайнощі ускладнюють слухачам нормальне сприйняття тексту. На жаль, самого диктофона замало, щоб налаштувати гучність під апаратуру, кількість людей, об'єм приміщення та формат заходу. Проте розібратися допоможе зворотний зв'язок від слухачів або відеозапис вашого виступу. На камерних читаннях достатньо пари поглядів на публіку, аби зрозуміти, чи чують вас люди, бо коли ми прислухаємось, це завжди помітно по виразу обличчя. Найпростіше тренування: знайти тиху кімнату, сісти якомога далі від слухача й почати читати, а потім спитати його думку. У якості тестового слухача/слухачки добре використовувати друзів, яким ви довіряєте.
Дикція
Зрозуміло, що слова потрібно вимовляти чітко, не ковтати закінчень, не “зліплювати” два-три слова в якусь невимовну абракадабру. Але іноді, особливо, коли потрібно прочитати великий об'єм тексту, ми або поспішаємо, або намагаємося читати гучніше, помилки сиплються одна за одною. Тут головне не панікувати й потроху збавляти темп. Якщо помилка значна чи ви втратили рядок і виникла пауза — просто зупиніться, нічого не кажіть, не вибачайтеся, зробіть паузу, перечитайте про себе потрібне речення і коли відчуєте, що готові читати далі, продовжуйте читати. Головне тут — не вибачатися, не пояснювати слухачам, що сталося та не додавати зайвих слів і рухів. Не переривайте ваш виступ своїми вибаченнями та бідканням, це лише дратує. Повірте, пауза, в якій ви повернули собі фокус і концентрацію, набагато краще працює в цьому випадку.
Найчастіше проблеми з дикцією саме під час читання вголос пов’язані з хвилюванням. Через емоції з’являється надмірна швидкість і проблеми з гучністю. Аби їх уникнути, подивіться текст перед читанням, знайдіть складні слова, підкресліть їх, поставте знак наголосу та потренуйтеся у вимові або влаштуйте собі генеральну репетицію з текстом, пройдіться по ньому від перших слів до останніх. Запишіть своє читання на диктофон і прослухайте, наскільки чітко ви говорите.Тренуйтеся стільки, скільки потрібно, аби вам подобався ваш результат і ви відчували себе комфортно.
Неправильне дихання
Запорука безшумного дихання, що сприяє виразному читанню, — це короткий вдих та подовжений видих. Речення або закінчена думка з двох-трьох коротеньких речень вимовляється саме на видиху. Вдих варто робити у паузах між реченнями. Спікери та актори називають це “мовним” диханням.
Перевірте, скільки слів ви можете вимовити у звичному темпі за один видих. З кожним тренуванням намагайтеся додавати по кілька слів до вже прочитаних та вчіться добирати повітря невеликими ковтками без звуків.
Театральність
Так можна узагальнити всі засоби для вираження емоцій при читанні вголос: зміна інтонацій, довгі паузи, жести, імітування звуків, перевтілення у героїв голосом. Усі ці інструменти, при неправильному використанні, псують навіть професійне акторське читання, а для авторського вони взагалі смертельні. Театральність робить текст штучним. Саме театральність може зіпсувати навіть добре написаний твір.
К. Станіславський у книзі “Робота актора над собою” зазначив, що навіть пластичні жести є пустими й беззмістовними, якщо вони йдуть по зовнішній поверхневій лінії. Тільки жест, який викликала справжня внутрішня необхідність “перестає бути жестом та перетворюється у справжню, продуктивну, доцільну дію”. Тож жестикулюйте, коли маєте внутрішній імпульс і ви будете цікавити слухача своєю справжністю, зосередженістю на собі та своєму тексті.
Це стосується й інтонування. У хорошому тексті інтонація закладена в кожному реченні, такі тексти легко читати. Також інтонація народжується сама у результаті аналізу й переживання тексту. Для акторів це правило сформулював учень Станіславського В.Топорков. У книзі “Станіславський на репетиції” він пише: “Інтонація не повинна бути наслідком звичайного тренування м'язів язику. Вона неминуче буде тоді пустою, холодною, дерев'яною, такою, що нічого не каже й назавжди затвердженою напам'ять”. Аби дістати з себе справжню живу інтонацію Станіславський пропонував акторам вправу “кінострічка видінь”. Вона полягає у тому, щоб подумки перенестися в подібну ситуацію, що чіпляє актора емоційно й працювати з цього стану. Тобто розповідати з себе свою особисту історію у момент розповіді ніби “дивлячись” на всі події. Тоді емоції, а значить, й інтонації будуть правдивими. Пориньте у текст, змусьте себе побачити й відчути все до дрібниць і лише потім починайте читати. Так цей стан буде транслюватися й на слухачів, а ви інтуїтивно зрозумієте, коли читати тихіше, коли зробити паузу, коли навпаки — прискорити текст. І ще пам’ятайте, найліпше читання — це коли ви просто читаєте, а не намагаєтеся вразити театральною грою. Чому? Бо справжні актори не грають.
Про авторський голос
Момент, коли автор читає свій твір, — неоціненний. Так, звичайно, професійний актор краще володіє голосом, вміє тримати зоровий контакт зі слухачами й виражати емоції безліччю способів, але саме в авторському читання інтонації у тексті будуть збігатися з інтонаціями його власного голосу. Пояснити це просто: кожен успішний автор пише саме своїм голосом, навіть якщо він це робить від третьої особи або від лиця іншого наратора.
Щоб придивитися до цієї особливості авторського читання уважніше, ми пропонуємо послухати видатних прозових авторів та поетів.
https://www.youtube.com/watch?v=fr04S5lLbvo
Прислухайтеся до цього запису. Це Вільям Фолкнер читає вголос епізод з роману “Шум і лють” (The Sound and the Fury, 1929 р.). Нижче я наведу перший абзац тексту, який читає Фолкнер англійською і російською (на жаль, український переклад я не знайшла)
"APRIL EIGHTH 1928.
The day dawned bleak and chill, a moving wall of grey light out of the north-east which, instead of dissolving into moisture, seemed to disintegrate into minute and venomous particles, like dust that, when Dilsey opened the door of the cabin and emerged, needled laterally into her flesh, precipitating not so much a moisture as a substance partaking of the quality of thin, not quite congealed oil. She wore a stiff, black straw hat perched upon her turban, and a maroon velvet cape with a border of mangy and anonymous fur above a dress of purple silk, and she stood in the door for a while with her myriad and sunken face lifted to the weather, and one gaunt hand flat-soled as the belly of a fish, then she moved the cape aside and examined the bosom of her gown…”
“8 Апреля 1928 года.
День начинался промозгло и мутно, надвигался с северо-востока пеленой серого света, сеющей не капли, а пылевидную едкую морось, и, когда Дилси отворила дверь своей хибары и показалась в проеме, ее косо и колюче обдало этой словно бы не водяной, а какой-то жидко-масляной леденеющей пылью. В черной жесткой соломенной шляпе поверх платка-тюрбана, в шелковом пурпурном платье и в бурого бархата накидке, отороченной облезлым безымянным мехом, Дилси встала на пороге, подняв навстречу ненастью морщинистое впалое лицо и дрябло-сухую, светлую, как рыбье брюшко, ладонь, затем отпахнула накидку и осмотрела перед платья…”
Відчуваєте, як природньо Фолкнер вимовляє довгі й складні речення, ніби просто розповідає історію, а не читає її? Це якраз приклад того, як співпадає його реальний голос з його авторським голосом на папері. А ще Фолкнер надає чудовий приклад неквапливого читання, яке легко візуалізується і тримає напругу.
- https://www.youtube.com/watch?v=KmhHInGjdxw
А ось як Джон Стейнбек читає уривок зі свого роману “Про людей та мишей” (Of mice and Men, 1937 р.). Окрім неквапливого темпу, зверніть увагу на те, як автор озвучує діалог Джорджа та Ленні. Стейнбек практично перевтілюється то в першого, то в другого, коли читає їх репліки. Проте це не виглядає якось штучно чи театрально. Всі інтонації є цілком природніми. Нижче наводжу невеликий уривок тексту, аби легше слідувати за авторским голосом.
“George’s voice became deeper. He repeated his words rhythmically as though he had said them many times before. “Guys like us, that work on ranches, are the loneliest guys in the world. They got no family. They don’t belong no place. They come to a ranch an’ work up a stake and then they go inta town and blow their stake, and the first thing you know they’re poundin’ their tail on some other ranch. They ain’t got nothing to look ahead to.” Lennie was delighted. “That’s it — that’s it.”
“Голос Джорджа пом’якшав та потеплішав. Він вимовляв слова ледь наспівуючи, проте швидко, мабуть, розповідав про це вже не вперше.
— Люди, які батрачать на чужих ранчо, найсамотніші у світі. У них немає сім'ї. У них немає свого місця. Прийдуть вони на ранчо, відпрацюють своє, а потім — у місто, грошики промотувати, і дивишся, вже знову плетуться куди-небудь на інше ранчо. І попереду у них теж нічого немає.
Ленні хапав кожне слово.
— Так і є. Так і є.”
Поговоримо про поезію. Часто автори читають свої вірші дуже специфічно. Одним із найнеординарніших є читання Йосипа Бродського. Його досі вивчають закордоном й шукають, де така манера перетинається з особливим ритмом його поезії. При першому прослуховуванні здається, що Бродський просто тягне голосні звуки, але це не так. Якщо бути уважними, дійсно помітно, що його подовження мають певну логіку. Гідно наслідувати таку автентичну манеру майже неможливо, тому краще відшукуйте свої способи володіння голосом, а наспівування Бродського лишіть Бродському.
Я всегда твердил, что судьба — игра.
Что зачем нам рыба, раз есть икра.
Что готический стиль победит, как школа,
как способность торчать, избежав укола.
Я сижу у окна. За окном осина.
Я любил немногих. Однако — сильно.
Я считал, что лес — только часть полена.
Что зачем вся дева, раз есть колено.
Что, устав от поднятой веком пыли,
русский глаз отдохнет на эстонском шпиле.
Я сижу у окна. Я помыл посуду.
Я был счастлив здесь, и уже не буду.
Я писал, что в лампочке — ужас пола.
Что любовь, как акт, лишена глагола.
Что не знал Эвклид, что, сходя на конус,
вещь обретает не ноль, но Хронос.
Я сижу у окна. Вспоминаю юность.
Улыбнусь порою, порой отплюнусь.
Я сказал, что лист разрушает почку.
И что семя, упавши в дурную почву,
не дает побега; что луг с поляной
есть пример рукоблудья, в Природе данный.
Я сижу у окна, обхватив колени,
в обществе собственной грузной тени.
Моя песня была лишена мотива,
но зато ее хором не спеть. Не диво,
что в награду мне за такие речи
своих ног никто не кладет на плечи.
Я сижу у окна в темноте; как скорый,
море гремит за волнистой шторой.
Гражданин второсортной эпохи, гордо
признаю я товаром второго сорта
свои лучшие мысли и дням грядущим
я дарю их как опыт борьбы с удушьем.
Я сижу в темноте. И она не хуже
в комнате, чем темнота снаружи.
1971
- https://www.youtube.com/watch?v=6ONT6oIO4iA
Зовсім інакше й більш традиційно читає свої вірші Василь Стус. Серед особливостей його інтонацій я б відмітила досить великі паузи після крапки та коми, а також наприкінці кожного рядку. Це робить текст напруженим і виразним, бо й без того сильні поетичні рядки опиняються між двома подовженими паузами й ніби виснуть у повітрі.
За роком рік росте твоя тюрма,
за роком рік підмур'я в землю грузне,
і за твоїм жалінням заскорузлим,
за безголів'ям — просвітку нема.
Живеш — і жди. Народжуйся — і жди.
Жди — перед сконом. Жди — у домовині.
Не назирай — літа збігають згінні
без цятки неба й кухлика води.
Ти весь — на бережечку самоти,
присмоктаний до туги, ніби равлик,
од вибухлої злості занепалий,
боїшся межі болю осягти.
А світ весь витих, витух, відпалав,
не вгамувавши вікової спраги.
Він висмоктав із тебе всю одвагу,
лишив напризволяще і прокляв.
1965-1967
* * *
У студентів “Письменницького Методу” є багато практики з читання своїх текстів вголос, тому вже з перших занять вони опановують цю навичку. Долучайтеся до нашої спільноти або працюйте самостійно! Головне, шукайте свій стиль всередині самих себе, а зовні вчіться лише технічним прийомам. Тренуйтеся, бо жодна навичка не виникає сама по собі. Не знецінюйте свою творчість невдалим читанням, натомість продемонструйте голосом, як саме ви відчуваєте ваш текст.
