СВЯЗАТЬСЯ
С НАМИ
ПРИКЛАДНА НЕКРОМАНТІЯ: 4х2 РОМАНІВ ПРО НЕДОСЯЖНИЙ ДОСВІД
Must read

ПРИКЛАДНА НЕКРОМАНТІЯ: 4х2 РОМАНІВ ПРО НЕДОСЯЖНИЙ ДОСВІД

Жодну історію не можна розказати від початку до кінця. Буквально в кожній історії, рано чи пізно, заявить про себе смерть. А історію про смерть від початку до кінця розказати просто нема кому. Коли нема кому розказувати, слід зосередитися на самій розповіді. Варіантів казок-про-смерть, насправді, небагато і то всі вони комбінуються, як меблі з Ікеа. 

Описується смерть, сам момент помирання тіла як процес чи подія, себто як щось, що сталося і змінило відтак героя чи як щось, що триває і впливає на героя хіба потенційно, на правах «декорації». Очевиднішим є смерть як подія. А оскільки, цікавіше смерть як процес, то її й пишуть частіше. 

Бачить всю цю історію, а отже, і ми бачимо її, один із двох суб’єктів — той, хто спричинив смерть і той, хто пережив смерть. Наголошую: це два суб’єкти, а не об’єкт і суб’єкт, відповідальність за власну смерть герой завжди має бути готовим взяти на себе. В історіях післясмерття об’єктів, що на них впливає смерть, немає, всі діють за власною волею.   

Режим оповіді в таких історіях переважно письмо від першої особи чи обмеженої третьої; при тому, що оповідач одночасно недостовірний і всезнаючий. Простіше кажучи, ми бачимо і чуємо Бога чи Смерть. Далі: того, хто уже помер чи от-от помре. І того, хто убив чи от-от уб’є (ця версія не часто трапляється). А наостанок, ідеальний вибір оповідача: той, хто не може померти (уже, ще, взагалі не може).

Начебто очевидні ж елементи, правда? Все вирішують неочевидні щодо них комбінації

 

Смерть-гуманіст(ка) 

 

Маркус Зузак, «Крадійка книжок» (переклад Наталії Гоїн). 

 

Голокост-роман про дівчинку-німкеню і юнака-єврея, що його розказує сама Смерть. Навіть не так: дівчина записує свою історію, юнак пише свою історію (а в часі ці історії зливаються), але розказує нам їхні історії таки Смерть. 

Січень 1939 року. Дев’ятирічна Лізель Мемінґер та її брат-немовля їдуть до Мюнхена, де мають піти в опіку до прийомної родини. Батько — комуніст, давно десь згинув. Мати боїться (небезпідставно), що нацисти візьмуться за неї і за дітей, то рятує малих тим, що від них відмовляється. Хлопчик дорогою помирає. На похороні дитини Лізель краде книжку (першу з) — «Посібник гробаря». Це вона — крадійка книжок з назви хітового роману Зузака. Лізель потрапляє до маленького містечка, до затишної родини маляра і пралі. Зближується з новими батьками. Заводить друзів. Закохується. Вчиться читати і писати. Дізнається, що її нові батьки переховують у підвалі Макса — єврея-книжника. 

Смерть оптимістична, приязна, поштива, хоча і не мила. І не потребує попереднього знайомства. Довго чекає, терпить. Смерть — це не загроза, а підсумок. (Тому роман фактично починається з епілогу, до речі). Смерть бачить світ специфічно: спочатку кольори, потім люди. Про що повідомляє в першому ж реченні. Щоби відволікатися від роботи, яка буденною не є, але стала буднями, смерть занурюється в кольори, щомиті розкладає спектр на найдрібніші елементи. Так, забираючи життя, Смерть зберігає себе. 

На практиці це означає синестезію, яка «інфікує» історію Лізель і романну мову Зузака. Небо кольору шоколаду (його особливо любить Смерть) — тільки початок. Далі колір можна відчути на смак, а запах — на дотик. Відчуття (суто фізичні відчуття) героїв нашаровуються і зливаються. Так твориться палімпсест. Інколи буквально: юнак пише для дівчини книжку, заґрунтувавши сторінки «Майн кампф» і заповнивши їх новим змістом. 

На практиці це означає історії уцілілих — тих, хто вижив і кого можна побачити. Смерть подарує літній Лізель книжечку з її дівчачими історіями. Чи зрозумів ти, що саме прочитав? — спитає вціліла у Смерті. 

 

Жозе Сарамаґу, «Смерть бере відпустку» (переклад Сергія Вакуленка).

 

В переддень Нового року перестали помирати люди. Саме і лише в цій країні — за державними кордонами цієї сухопутної монархії (і то все, що знаємо про неї) мруть, але не тут. Саме і лише люди — тварини, рослини, гриби завершують своє існування, а от люди померти не можуть, але хворіють-хиріють, пошкоджують тіла, впадають у перехідні стани типу коми. Без роботи залишилися ритуальні служби. Лікарні переповнені. Будинки літніх людей не стягують. Страхувальники на межі банкрутства. Соціальні структури розхитує страх як, адже все більше стає пенсіонерів, яких треба утримувати коштом податків. Проблеми у церкви: без смерті головні постулати про воскреслого Бога не працюють. Та в кожній родині проблеми, бо життя зупинилося в піклуванні про близьких, яких спіткало «відтерміноване помирання». 

Аж тут одним спадає на думку вивезти свого ледь померлого дідуся і мертворожденне немовля за кордон. Тут же організовується нелегальний смерть-туризм, відповідна маффія (так, два «ф»), тіньова політика, державний заколот. Тоді-от смерть і вирішує повернутися. 

В такому світі подолати смерть можна, тільки померши. А смерть же просто хотіла, щоби її любили і цінувати. Тому тепер, після демонстрації своєї сили-влади, попереджає майбутніх покійників про свій візит листом за вісім днів. І треба ж таке, один із листів повернувся. Смерть набуває вигляду прегарної 36-річної жінки та рушає шукати нахабного адресата. 

Сатирично-ліричний (і таке буває) роман Жозе Сарамаґу —  мозаїка соціальних колапсів, які складають тло для любовних стосунків. І те, і інше — неправдиве, але достовірне. Власне, так цю історію оцінює сам розповідач (з тих, хто знає все-все), час від часу він звертається прямо до читача, повертає до певних сторінок для перечитування, спойлерить фінал, дає альтернативний розвиток подій. Частиною цієї авторської забавки стає і те, як поступово персоніфікується смерть, щоби остаточно втілитися на ранок після сексу в останньому реченні. І так перестати існувати, до речі. Бо перше і останнє речення в романі ідентичні: вони повідомляють, що відтоді в країні ніхто не помирав.

 

Двом смертям (не) бути

 

Метт Гейґ, «Опівнічна бібліотека» (переклад Ганни Яновської). 

Гейґ став відомим, видавши нон-фікшн «Чому варто жити далі», де описував свої депресії і тривожні розлади. Його фікшн «Опівнічна бібліотека» продовжує шукати причини жити, коли уже не дуже й хочеться, а тим більше, коли ти уже був злегка помер. Померла, тобто. 

Норі Сід тридцять п’ять. Філософиня. Нора вирішує померти. Загинув кіт. Спізнюється на зміну в музичному магазині та її звільняють — через вік, депресії, через брак мотивації. За кілька годин до смерті їй нагадали про розрив з братом через бенд, в якому обидва грали, про те, як видатна плавчиня, що готувалася до олімпійських ігор, проґавила свій шанс, про дівча, яке воліло займатися наукою, і забуло цю мрію. Нора пише смс близькій подрузі, яка переїхала в Австралію, а та не відповідає. Її більше не потребує єдиний учень, котрого вона вчить музиці. Сусід, що ним опікувалася, подякував і сказав: не треба клопоту. Вона запила барбітурати вином. 

І прокинулася в бібліотеці — просторі між життям і смертю. Смерть (якщо це вона) схожа на місіс Елм, літню бібліотекарку, з якою юна Нора приятелювала. У Нори є час до опівночі. Відтак, поки остаточно не помре фізичне тіло, жінка має можливість обрати собі нове життя — книжку, що пише історію її доленосних рішень. Хочеш бути люблячою дружиною? Ти нею була в цій книжці, бери, читай, не слини сторінок. Час пішов.  

Переконливішим за стару бібліотекарку актором на роль смерті тут був би хіба що кіт Шредінґера (якого Елм згадує часом). Саме квантова суперпозиція є головною ідею роману Гейґа: щось існує, бо може існувати, і одночасно не існує з тих же причин. Хіба що-от Норин кіт той остаточно таки мертвий, і його таки шкода. 

 

Кейт Аткінсон, «Життя за життям» (переклад Ярослави Стріхи).

 

Урсула Тодд народилася в лютому 1910 року. І тут же померла. Потім вона померла у ранньому дитинстві — двічі. Ні, тричі, бо 1918-го ще згоріла від «іспанки», чотири рази. Дівчиною померла від зараження крові після невдалого аборту. Її убив чоловік. Вона загинула під час бомбардувань Лондона, двічі. Її убили нацисти за замах на Гітлера. Урсула накладає на себе руки, тричі… Урсула Тодд має дар, вона може скасовувати мить власної смерті, перезапускати історію свого життя, сподіваючись, що наступне буде краще попереднього (а не буде!). Кожен раз смерть Урсули — це просто затемнення і порожнеча, куди вона йде і як звідтам повертається, не ясно. 

«Життя за життям» — родинний роман. Скажімо, Урсула знову і знову намагається врятувати життя молодшому брату Тедді, але це ніколи не є історія тільки їх двох. Тедді кілька разів помирав — в дитинстві від «іспанки», в дорослому віці під час повітряних боїв, бо був у Другій світовій пілотом-бомбардувальником. Його смерть щоразу запускала ланцюгову реакцію (типу самогубства матері), та родина припиняла існувати фактично. Урсула знову і знову поправляла сценарій, родина знову і знову розпадалася. Кінець, якого не уникнути — на кшталт смерті. 

В романі Аткінсон найцікавіше не фантастичне припущення про другий шанс, а те, що кожен новий початок здається Урсулі покращенням, тоді як ми — спостережливі — чекаємо чергової біди. Ми дочекаємося обов’язково, а от Урсулі не пощастить. 

 

Смерть лише початок

 

Патрік Несс, «Більше, ніж це».

 

Роман Несса починається з переконливо написаної сцени самогубства: Сет кинувся в море, течія била його о прибережне каміння, трощила кістки, один із ударів пробив череп за лівим вухом. Сет помер. Сет прокинувся в будинку, в котрому жив дитиною, і з якого давно переїхав на інший континент. Будинок порожній, порожня вулиця. Все занедбане, вкрите пилом. Людей навколо нема. Сет вважає, що потрапив до пекла. Наступного дня він бачить чорний фургон. Людина за кермом йому небезпечна, — запевняють Сета Томаш і Регина, які живуть тут же в містечку, як з’ясувалося. Всі троє пам’ятають момент своєї смерті. У всіх трьох була проломлена в тому самому місці голова. А може, це таки не пекло? Регина певна, що вони вийшли з симуляції-матриці, в котрій всі земляни досі перебувають.  

До самогубства Сета довели дві історії, віддалені в часі, але однаково триґерні. Коли йому було вісім, то в їхній дім забрався злодій, викрав молодшого чотирьохрічного Оуена. Малого знайшли, але він був травмований і нині має великі психологічні проблеми. Сет відтоді не довіряється людям. Але зближується з Гудмундом, у підлітків починаються любовні і сексуальні стосунки, але лише один із них готовий визнати і ці стосунки, і власну гомосексуальність. Зрештою, дві історії виявляться пов’язаними міцніше, аніж здається. Власне, Сету треба буде цей зв'язок віднайти і «обміняти» у такий спосіб травматичний досвід на той, що виявиться ще гіршим… Та вже краще б то пеклом  було, чесно.

Сет зберігає спомини — світлі, ніжні, прекрасні. Виявляється часом, що тільки як спомини Сета ці події й відбувалися. Зрештою, їм не треба бути більшим, ніж спогади. Чи таки треба? У Патріка Несса завжди страх які непрості питання. І без відповідей. На Сета чекає відкритий посмертний фінал.    

 

Марк Леві, «Між небом і землею» (переклад Катерини Пітик).

 

Лорен потрапила в аварію: занадто довге чергування в лікарні (вона інтернка), закороткий відпочинок, слизька дорога і втрата уваги — корнери пробують її реанімувати, але уже на місці пригоди констатували смерть. Через великі дози адреналіну серце Лорен забилося, але смерть мозку безсумнівна. 

Артур мирно обживає свою нову квартиру в хорошому районі, віддається роботі (він архітектор). Серед ночі у власній ванні Артур натикається на дивачку — жінка в захваті, що він може її бачити-чути і навіть відчувати її на дотик. Це Лорен, тіло якої лежить в комі зі стабільними показниками (чит.: мозок мертвий). Від аварії минуло пів року. 

Артур повторно переживає мить, коли померла його мати, ця подія в дитинстві визначила все його подальше життя. Він вирішує «переграти травму» і допомогти Лорен, що її мають відключити від апаратів життєзабезпечення. Ну і закохатися в мертву по ходу справи, це ж ясно. 

Жанрова любовна історія (на яких Марк Леві спеціалізується) перестає бути милою, якщо з неї прибрати досвід післясмерття. Чоловік викрадає жінку в комі і злягається з нею, поки злочин не викривають. На щастя, «Між небом і землею» не про це, хоча бентежить факт, що Лорен, котра пам’ятає все до і після смерті мозку, момент самої смерті таки не зафіксувала. І ця кріпова історія взагалі не про неї. На важливих етапах життя Артур отримував листи від матері, що заготовила під час невиліковної хвороби. Власне уже зараз, будучи зрілим чоловіком, він продовжує бути залежним від цих повідомлень. Мати, яка померла більше двадцяти років тому, присутня в життя Артура на правах фантома. Як от тепер в це життя увійшла Лорен.

Зобразити досвід смерті як взаємну(!) залежність в токсичних патологічних стосунках. Хтось ще думає, що лавбургер — це просто?   

 

Свідки післясмерття

 

Еліс Сіболд, «Милі кістки».

 

1973 рік. С’юзі Селмон було чотирнадцять, коли її зґвалтував і вбив Джордж Гарві, її сусід-педофіл. 

Нині тіло С’юзі — розчленоване — сховане в сейфі, що його вивезли на сміттєзвалище. А тим часом зі своїх власних Небес дівчина спостерігає за друзями і родиною, котрі намагаються змиритися з її смертю (родина фактично руйнується), спостерігає вона й за убивцею, на котрого чекає покарання. На Небесах у дівчини є наставниця і подруга. Бога на Небесах нема. 

С’юзі в фізичному світі може відчувати її колишня однокласниця, маргінальна дивачка Рут. Рут відчуває й інших жертв Гарві, в мить, коли всі ці жінки зливаються, С’юзі заволодіває тілом Рут. Вона має секс із своєю першою шкільною любов’ю і здійсняє перехід на новий рівень Небес. Минають роки. З Граві трапляється пригода з летальними наслідками. 

«Милі кістки» вийшли з пережитого травматичного досвіду: Еліс Сіболд юнкою зґвалтували. Ефект від такого страшного роману склався настільки терапевтичним, що твір не втомлюються називати пересолодженим. Нічого для жертви (убивства, зґвалтування, тощо) не закінчене, коли все здається позірно фіналом; можна зцілитися — через любов і прийняття, повільно, фрагментарно… А тим часом розчленоване тіло дівчинки стає метафорою: світ без неї розпадається. 

Власне, «Милі кістки» — історія дисфункціональної родини, що отримує другий шанс. Це не посмерття дитини, це «посмерття» її рідних. С’юзі не взнає, як це дорослішати, вона проєктує свої бажання на рідних. Її сестра зустріне хлопця, матиме секс, вийде заміж, народить дитину, що її назве Сюзан. Маленька мертва дівчинка пильно щомиті спостерігатиме за сестрою. Напружує? І наостанок невимовно в такому контексті прекрасне: Гарві заробляє на життя тим, що майструє лялькові будиночки. 

 

Дідьє Ван Ковелер, «Життя за межею».

 

Жаку Ломро тридцять чотири роки. Торговець дрібними залізними виробами. О пів на сьому ранку він почув, як рухаються жалюзі крамнички на першому поверсі, як прокидається вулиця. Він зарився у подушку, подумав: «Нема мене, я помер!». Він помер о сьомій ранку, наче від самої сили цієї думки. Зараз годинник біля ліжка показує 08.28 — Жак остаточно переконався, що це не сон, що він реально ширяє над своїм мертвим тілом і що почався перший ранок його життя за межею. І ой як недобре: він чує за дверима голос своєї удови, але поруч із ним у ліжку — гола жінка. 

Роман Ковелера написаний від Я. Жак детально аналізує свої переживання і вони не різнять від життя тіла. Він голодний, він хоче спати — це такі собі фантоми, майже ностальгія за сном і голодом. Він сексуально збуджується. І сприймає своє мертве тіло, наче то є відображення у дзеркалі. Коли відбуваються маніпуляції з тілом (його готують до похорону, наприклад), душа Жака втрачає зв'язок із цією реальністю і занурюється у переважно дитячі спогади. Ні, не зовсім так: він потрапляє в спогади про нього, які мають ті, хто зараз оплакують його кончину. Зрештою, він доходить висновку: коли на землі є люди, котрі тебе потребують, то перехід відкладається.

«Життя за межею» — роман про митця, Жак є художником. Він залишається для того, щоби навчити малювати хлопчика-аутиста, що він інакше зі світом взаємодіяти не може. Він залишається тому, що юний корнер, котрий знайшов мертвого Жака, вирішує писати про нього роман. В «живих» Жака утримує одночасне не-існування як автора і героя. Ковелер в такому підході саркастичний вкрай: його Жак помирає за читанням роману «Граціела» Ламартіна. В тому романі французький аристократ закохався в онуку італійського рибака, вона стали коханцями, але мезальянс надто очевидний; дівчина воліє померти якомога раніше (їй 16 років), а аристократ все життя її оплакує. Ну дотепно ж!

Познавать ещё
СТУДЕНТКА МЕТОДУ РЕЖИСЕРКА АННА ШЕРЛІЗ ПРЕЗЕНТУЄ НОВУ ВИСТАВУ
БЕЗКОШТОВНЕ НАВЧАННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ У ПИСЬМЕННИЦЬКІЙ СТУДІЇ КАРМЕЛИ КОРБЕТТ
ПЕРШИЙ ОСКАР УКРАЇНИ: ДОКУМЕНТАЛЬНА СТРІЧКА «20 ДНІВ У МАРІУПОЛІ» ОТРИМАЛА НАГОРОДУ
СТУДЕНТКА METHOD WRITING СТАЛА ФІНАЛІСТКОЮ КОНКУРСУ ВІД ПЕН
УКРАЇНСЬКУ СТРІЧКУ «РЕДАКЦІЯ» ПРЕЗЕНТУЮТЬ НА БЕРЛІНАЛЄ
МАРГАРЕТ ЕТВУД СТАЛА КАВАЛЕРОМ ФРАНЦУЗЬКОГО ОРДЕНУ МИСТЕЦТВ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ТИЖНЯ ЧИТАННЯ ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ОРЛАНДО» ОПРИЛЮДНЮЄ РОЗДІЛИ МАЙБУТНІХ КНИГ
КИРИЛО БУЛКІН ПРЕЗЕНТУЄ НОВУ ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ «НА ТРАВАХ ЧЕКАННЯ»
4 ГРУДНЯ СТАРТУЄ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТИЖДЕНЬ ЧИТАННЯ
ФРАНЦУЗЬКА ІРОНІЯ ТА СВОБОДА В РОМАНІ «СПОГАДИ НЕВРІВНОВАЖЕНОГО МОЛОДИКА»
ПРЕМ'ЄРА СТРІЧКИ "МАМА", ПЕРШОЇ ЕКРАНІЗАЦІЇ, ЩО НАРОДИЛАСЯ НА METHOD WRITING
КУЛЬТУРНИЙ ЛАБІРИНТ: КРИМ, ДРУЖБА І ШЛЯХ ДО САМОВИЗНАЧЕННЯ У РОМАНІ АНАСТАСІЇ ЛЕВКОВОЇ «ЗА ПЕРЕКОПОМ Є ЗЕМЛЯ»
В НОВОМУ ВИДАННІ ПРО СВІТ ГАРРІ ПОТТЕРА Є ІЛЮСТРАЦІЇ ХУДОЖНИЦІ З УМАНІ
ЧЕРЕЗ ДІЮ МОЖНА БУДЕ ПРИДБАТИ КНИЖКИ
БЕЗКОШТОВНИЙ ВЕБІНАР ДЛЯ ТИХ, ХТО ПИШЕ ПРО ВОЄННІ ЗЛОЧИНИ
МАРҐАРЕТ ЕТВУД ЗУСТРІНЕТЬСЯ ОНЛАЙН З УКРАЇНСЬКИМИ ПИСЬМЕННИЦЯМИ
В ОДЕСІ СТАРТУЮТЬ ЧИТАННЯ MERIDIAN ODESA ЗА ПІДТРИМКИ MERIDIAN CZERNOWITZ
НЕ ПРОПУСТІТЬ: РАДІОДИКТАНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ ВЖЕ ЗАВТРА
УКРАЇНСЬКИЙ АВТОФІКШН: КІНО, ЛЮБОВ ТА МОРСЬКІ ПРИГОДИ В РОМАНІ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ»
ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В.О. БЕЛІЦЕРА: ЯК ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО ВЧЕНОГО ПЕРЕГУКУЄТЬСЯ З ІСТОРІЄЮ БАТЬКА З «БІЛИХ КРОЛИКІВ»
ЕММА ВОТСОН ВСТУПИЛА ДО ОКСФОРДУ, ЩОБ ВИВЧАТИ ПИСЬМЕННИЦЬКУ МАЙСТЕРНІСТЬ
НА TAKFLIX З'ЯВИЛАСЯ НОВА СТРІЧКА ПРО В.СТУСА
МИ НІКОЛИ НЕ СТАНЕМО ПО-СПРАВЖНЬОМУ ДОРОСЛИМИ: РОМАН МАРІЇ ОЛЕКСИ «ПЕРШІ»
ЗАПРОШУЄМО НА ВІДКРИТТЯ ВИСТАВКИ «ЗЛІПОК ЧАСУ» У ДНІПРІ
ВЧОРА В КИЄВІ ПРОЙШЛА ПРЕЗЕНТАЦІЯ РОМАНУ СОНІ КАПИНУС «БІЛІ КРОЛИКИ»
УКРАЇНСЬКІ ВОЛОНТЕРИ ВІДКРИЛИ ВИДАВНИЦВО 333
«ВІВАТ» ВИПУСТИВ ЩОДЕННИК В. ВАКУЛЕНКА-К., АБИ ПЕРЕДАТИ КОШТИ РОДИНІ ЗАГИБЛОГО
ДВА СЕРПНЕВІ КОНКУРСИ КОРОТКОЇ ПРОЗИ ШУКАЮТЬ НОВИХ АВТОРІВ
GETTY MUSEUM ЗРОБИВ БЕЗКОШТОВНИМИ 200 КНИЖОК З МИСТЕЦТВА
ІСТОРІЯ ШОНА ВОРЕНА: ЗРОБИТИ З ДЕБЮТНОГО РОМАНУ БЕСТСЕЛЕР ДОПОМІГ ТІКТОКЕР
АНТОЛОГІЯ НАШОГО ПРОЄКТУ «THE WAR: INSIDE OUT» ТЕПЕР НА AMAZON
ВИДАВНИЦТВО ВІХОЛА ШУКАЄ АВТОРІВ
У ЛЬВОВІ ПОКАЖУТЬ ВИСТАВУ ЗА П'ЄСОЮ СОНІ ЮРЧЕНКО
ЕЛІЗАБЕТ ҐІЛБЕРТ ДОСЛУХАЛАСЯ ДО УКРАЇНСЬКИХ ЧИТАЧІВ І СКАСУВАЛА ВИХІД НОВОГО РОМАНУ ПРО СИБІР
УКРАЇНСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ОТРИМАЛИ ПУЛІТЦЕРІВСЬКУ ПРЕМІЮ ЗА МАТЕРІАЛИ З ОТОЧЕНОГО МАРІУПОЛЯ
КИРИЛО БУЛКІН ЗАПРОШУЄ НА  МОНОВИСТАВУ В КИЄВІ
ВОЛОДИМИР РАФЄЄНКО ПОТРАПИВ ДО СПИСКУ ФІНАЛІСТІВ ЦЬОГОРІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ЄБРР 2023
19 КВІТНЯ НАТАЛІ СКОРИКОВА ПРЕЗЕНТУЄ ВІДЕОКУРС METHOD WRITING
ТРИВАЄ ПОДАННЯ П'ЄС НА КОНКУРС ІЗ ГОЛОВНИМ ПРИЗОМ У 25 000 ГРИВЕНЬ
ТРИВАЄ ПОДАННЯ ЗАЯВОК ДО ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕЗИДЕНЦІЇ В ЯССИ
ТЕКСТ СТУДЕНТА «МЕТОДУ» ПОТРАПИВ ДО КОРОТКОГО СПИСКУ МІЖНАРОДНОЇ ПРЕМІЇ
ТРИВАЄ ПОДАННЯ ПОЕЗІЙ НА КОНКУРС ПРИСВЯЧЕНИЙ БУКОВСКІ
АНДРІЙ КУРКОВ ПОТРАПИВ У LONG LIST БУКЕРА
АРТЕМ ПОПИК ВИПУСТИВ НОВУ ПОЕТИЧНУ ЗБІРКУ І ЗАПРОШУЄ НА ПРЕЗЕНТАЦІЮ
СТАРТУВАВ ІV СЕЗОН КОНКУРСУ МОРСЬКОЇ ПРОЗИ
ЛІТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ ПІСЛЯ 24 ЛЮТОГО» ОГОЛОСИТЬ ПЕРЕМОЖЦІВ ПІЗНІШЕ,  АНІЖ ПЛАНУВАЛОСЯ
«UKRAЇNER. КРАЇНА ЗСЕРЕДИНИ» СТАЛА НАЙОЧІКУВАНІШОЮ КНИЖКОЮ ПРО УКРАЇНУ НА AMAZON
В ІСПАНІЇ ВІДКРИЛИ ПАМ'ЯТНИК МІХАЮ ЕМІНЕСКУ
УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ КНИГИ ШУКАЄ КНИГАРНІ, АБИ ДОПОМОГТИ ЇМ ОТРИМАТИ СУБСИДІЮ ВІД ДЕРЖАВИ
УКРАЇНЦЯМ ПРОПОНУЮТЬ ГРАНТ НА ПЕРЕКЛАД КНИЖОК МОВАМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Контакты

Регистрация закрыта, Вы можете записаться на следующий курс
Регистрация на курс
Вы хотите заниматься:
Тип оплаты:
Оплата вносится двумя частями: 50% при регистрации на курс и 50% на первом занятии.
Студентам ВУЗов скидка 50%.
Ветеранам АТО/ООС скидка 100% (конкурсный отбор). Военнослужащим ВСУ скидка 100% (конкурсный отбор).