Безумовною перевагою літератури є можливість змалювати абсолютно все, що є всередині й навколо нас: наші думки, емоції і спогади, візуальні та аудіальні образи, тактильні відчуття, смак і запах. До речі, останні пункти вигідно відрізняють літературу від кіно, де запахи, смак і тактильність можна передати лише через зображення певних предметів чи озвучити в діалогах/монологах.
Сьогодні запахи в літературі вивчають. Про те, чим саме пахне в тексті і як автор це вербалізує пишуть книжки та наукові роботи. І це дійсно важливо, бо запахи додають тексту переконливості, багатовимірності, роблять його об’ємним.
Певним взірцем у цьому плані є роман-бестселер Патріка Зюскінда «Парфумер: Історія одного вбивці», де дійсно пахне кожне слово. Зюскінд змушує нас буквально сприймати весь твір через ніс. Він викликає запахами емоції, малює ними так, як зазвичай малюють візуальними образами.
Лауреатка Нобелівської та Букерівської премій у 2018 році, польська письменниця Ольга Токарчук також приділяє запахам у тексті багато уваги. У її збірці «Шафа» (Szafa, 1997) є оповідання, де світ навколо героїні просто сповнений ароматами. Вона працює звичайною покоївкою в готелі «Capital» і сприймає готель як лабіринт запахів. Вона розмірковує про історію гостей, намагається вгадати їхній характер за тими запахами, що залишилися після них.
Цікаво, що кожен запах має власну дію. Він може тягнутися, стояти, дурманити, в’їдатися, проникати, стояти й далі, й далі. Тобто запахи діють, ніби окремі персонажі. Так, за відвідувачами тягнеться аромат чоловічих парфумів Armani і Lagerfeld, у готелі живе запах пудри, крему від зморшок, «Кампарі», розлитого в ліжку, цигарок марки «Caprice», крокодилової шкіри.
Цікаво, що Токарчук використовує запах як маркер психологічного стану. Тобто поряд із досить реальними запахами готелю, як то косметика, побутова хімія, цигарковий дим, існують запахи таких нематеріальних речей, як «поспіх», «сум», «втома».
«Кімната 200 — порожня, ліжко зім’яте, трохи сміття й гіркий запах чийогось поспіху, перевертання в ліжку, гарячкового пакування. Той, хтось повинен був виїхати рано-вранці, певно, поспішав на летовище, може, на вокзал.»
Таким чином, авторка робить досить абстрактні речі тілесними, зрозумілими та впізнаваними, як знайомі запахи, поряд із якими вони існують.
Проте, й навіть від меншої концентрації ароматів, ніж у Зюскінда чи Токарчук, текст лише виграє. Тому, працюйте із запахами, охоплюйте всі п’ять відчуттів читача. А ми розповімо трохи корисної теорії та покажемо на прикладах, як і для чого відомі письменники наповнювали свої твори ароматами.
Що таке «ольфакторій»?
Ольфакторій або ж ольфакторний простір — це все, що стосується запахів у тексті. Звісно, це дуже спрощене пояснення, проте воно відбиває суть. Сам термін виник від слова «ольфакція» (лат. olfaction), що означає процес сприйняття запахів. Поняття «ольфакторій» притаманний здебільшого гуманітарним наукам.
Ольфакторій твору пов’язаний не лише із сукупністю запахів, а з тим, як вони виникли, як поширюються, як впливають на читача та героїв, яке значення та символічний зміст мають у тексті.
Функції запахів у тексті дуже близькі до їхніх властивостей у реальному житті. По-перше, запахи роблять картину світу повною. Тобто, описи природних явищ, інтер’єру та всього простору навколо героїв стають яскравішими та переконливішими саме через притаманні аромати. Більш того, змінивши лише запах можна повністю змінити загальне враження від тексту.
Наприклад.
«Ця зоряна ніч мене й вабила, і лякала. Темна й тепла, ніби зі шкільного твору про літо, без жодного ліхтаря на горизонті, з цвіркунами, пожовтілою травою під ногами та тихим подихом зі степу, вона мала б бути ідеальною. Я вийшла з намету й відчула такий знайомий із дитинства солоний запах нашого Чорного моря».
або
«Ця зоряна ніч мене й вабила, і лякала. Темна й тепла, ніби зі шкільного твору про літо, без жодного ліхтаря на горизонті, з цвіркунами, пожовтілою травою та тихим подихом зі степу, вона мала б бути ідеальною. Я вийшла з намету й відчула такий знайомий та остогидлий запах війни біля Чорного моря, запах пороху, мазуту й пожежі».
По-друге, без запахів не має смаку. Тут усе те й саме, до чого нас привчив 2020 рік — пропав нюх, пропаде і смак. Тобто, переконливі «смачні» описи їжі та напоїв неможливі без ароматів.
По-третє, запахи є частиною портрету. Вони не лише можуть свідчити про професію, вік, стать чи соціальне положення героя, а й доповнюють психологічний портрет, адже улюблені аромати можуть багато що розповісти про характер персонажа. Запахи викликають миттєві асоціації, та й сама зовнішність молодої пані з ароматом фіалок або з ароматом мускусу сприйматиметься інакше.
Ну, й наостанок, саме запахи часто використовують, як поштовх для спогадів. Вони пробуджують пам’ять та відсилають у минуле.
Ефект Пруста
Ефектом, або феноменом, Пруста називають здатність нашого мозку відтворювати точні й емоційні спогади у відповідь на певний запах. Говорячи простіше, це знайоме більшості явище, коли ми чуємо якийсь знаковий для нас запах і миттєво, ніби нас хтось перемкнув на іншу хвилю, переносимось в інші час та місце, пов’язані з цим ароматом. Така реакція мозку має наукове пояснення.
Назва «Ефект Пруста» виникла через спосіб, яким Марсель Пруст «запустив» спогади головного героя в романі «На Сваннову сторону» (фр. Du côté de chez Swann, 1913). Йдеться про відому сцену, де смак та запах печива «Мадлен» породив цілу хвилю спогадів.
«… одного зимового дня, коли я повернувся додому, мати, побачивши, що я змерз, захотіла почастувати мене чаєм, хоча я ніколи його не любив. Я спершу відмовивсь, але потім, хтозна й чому, роздумав. Мама послала по ті кругленькі й пухкі тістечка, так звані мадленки, сформовані, ніби з допомогою жолобкуватих скойок молюсків Сен-Жака. Прибитий понурим сьогоднішнім днем і заповіддю невеселого завтра, я машинально підніс до вуст ложечку чаю, у якому розмочив шматочок мадленки. Та тільки-но чай із розкришеним тістечком торкнувся мого піднебіння, я здригнувсь, відчувши, ніби в мені діється щось незвичайне. Якесь окремішне, невмотивоване раювання наринуло на мене.… Звідки взялася ця всесильна радість? Я відчував — між нею та смаком чаю з тістечком існує якийсь зв’язок, але радість набагато перевищувала цю втіху, вона була з іншого джерела.».
«І нараз спогад воскрес. То був смак шматочка мадленки, яким у Комбре щонедільного ранку (бо того дня я не виходив із дому перед початком обідні) частувала мене, розмочивши його у звичайному або в липовому чаї, тітка Леонія, коли я приходив до неї привітатися.
Самий вигляд тістечка мені не нагадував нічого, поки я його не скуштував».
(Переклад Анатоля Перепадя)
Пруст не є першопрохідцем у цьому плані. Прикладів, коли автори використовують запахи, що пов’язані зі спогадами героїв вистачає. У Жорж Санд є епізод, де аромат в’юнків викликає картини іспанських гір і узбіччя дороги, де вона збирала їх уперше. У Буніна є оповідання «Антонівські яблука» (Антоновские яблоки, 1900). У ньому автор не наголошує на прямому зв’язку аромату яблук та його спогадів, проте кожен із розділів-спогадів містить опис яблук, їхнього запаху. А рядок «Запах антоновских яблок исчезает из помещичьих усадеб» стає символом занепаду того архаїчного способу життя дрібних поміщиків, який оспівує письменник в оповіданні.
Як передавати запахи?
Насправді інструментів для опису ароматів ще менше, аніж інструментів для опису смаків. Тобто, до базових «гіркий\солодкий\солоний\кислий» додаються ще свіжий\пряний і ще пара прикметників. Усі інші описи запахів стосуються або того, що пахне (запах квітів, парфумів, кави, дощу, сенільної кислоти й далі), або того, що запах робить із героєм (п’янкий, важкий), або ж того, як його сприймає герой (знайомий, набридлий, приємний, від якого хочеться втекти, від якого розболілася голова й інші).
Саме комбінації цих трьох типів із базовими «гіркий\солодкий\солоний\кислий» і є тією палітрою, за допомогою якої створюється ольфакторний простір тексту.
Проте є ще один чинник, без якого важко написати переконливо про аромати. Це, власне, вміння їх впізнавати та шукати схожі між собою запахи. Ці навички були надзвичайно популярні серед письменників початку ХХ століття й письменники навіть змагалися між собою в майстерності фіксувати запахи.
Існує такий літературний анекдот, ніби якось під час дружньої зустрічі Чехов, Бунін та Купрін засперечалися, як описати, чим саме пахне жінка. Чехов сказав, що для нього запах жінки — це злегка зів’ялі суцвіття липи. Бунін — що жінки мають аромат морозива. А Купрін зазначив, що запах юних дів нагадує тепле коров’яче молоко й соковиті кавуни, а бабусь із південної місцевості — ладану, терпкого полину, волошки та сухої ромашки. Тоді Бунін і Чехов визнали Купріна переможцем.
Наразі важко сказати, наскільки влучним був опис Купріна з парфумерної точки зору, проте він точно був поетичним і викликав певну асоціацію самим лише переліком образів. І це ще один інструмент, який варто взяти до уваги. Адже опис аромату надає тексту додаткової образності й поетичності.
В системі «Письменницького Методу» для ароматів є окрема категорія, яку Джек назвав «настрій» (mood). Це один із елементів, що допомагає створвати правдоподібні кінематографічні описи. Аромати роблять світ навколо реалістичнішим, портрети — більш цілісними. До того ж, аромати є приводом до коментарів героїв і наратора. Тож, не нехтуйте ольфакторним простором, дозвольте ароматам посісти своє місце у ваших текстах.
