УКРАЇНСЬКИЙ АВТОФІКШН: КІНО, ЛЮБОВ ТА МОРСЬКІ ПРИГОДИ В РОМАНІ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО «МАЙСТЕР КОРАБЛЯ»
«Майстер корабля» — роман про любов. Про любов до життя, яка не полишає людей навіть після війн та революцій. Про любов до справи, яка в кожного з героїв різна, але кожен нею однаково горить. До Міста, чиї берега омиває море. Та, звісно, про любов до жінки.
Роман написаний у жанрі автофікшн, адже в його основі власний досвід роботи Яновського на Одеській кіностудії. А прототипами головних персонажів були відомі вже тоді митці Олександр Довженко, Василь Кричевський, Павло Нечеса, Григорій Грічер та Іта Пензо. Проте в книзі є елемент фантастики, адже роман вийшов уперше в 1928 році, тоді як оповідач описує нам свою роботу редактором на кінофабриці у 20-х роках, але 50 років потому.
«До кінофабрики я приїхав молодий і простий, як солдат із булавою маршала в ранці. Я, підскакуючи, зходив по місту, дивувався на море й забивав голову різною романтикою».
Любовний трикутник
Розповідь ведеться від першої особи, від оповідача, ім’я якого ми так і не дізнаємось. Це сімдесятилітній поважний То-Ма-Кі, себто Товариш Майстер Кіно. Він прожив життя, здобув славу, виховав двох синів і тепер сидить біля вогню та пише мемуари про молоді роки.
«Старість не може казати неправду. Нащо вона їй здалася? Кого їй треба задобрити, або перед ким замовчати? Уже видно край дороги й неминучість. Проживши життя можна мати мужність нарешті подивитися всім у вічі.».
Події відбуваються в Місті біля Чорного моря, яке автор не називає, але ми розуміємо, що це Одеса. Головний герой приїхав працювати на кінофабрику, де його призначили головним редактором. Він зустрічає свого друга Сева, режисера кіно. У той же день, вони знайомляться із чарівною балериною Тайах, яка стає більше ніж просто подругою для них обох. Навдивовижу, до речі, як автор, зміг писати такі чутливі й такі жіночі листи до головного героя від Тайах. У них стільки жінки, що я мимоволі запідозрила, що Юрію Яновському допомагала писати ці листи таємнича співавторка. Хоча далі я побачила, що він вмів писати зовсім різними голосами.
«Я себе відчула самотньою і так далеко від чогось, що мені стало страшно. Але від чого далеко? Від батьківщини? Ні, милий, взагалі від чогось чи від когось…»
Тут можна було би подумати, що історія про любовний трикутник. Проте одного дня, під час прогулянки на пляжі, усі троє: головний герой редактор, Сев і Тайах, рятують із моря матроса.
«Де я? — запитав незнайомець німецькою мовою, підводячись на лікоть Його почало страшно нудити. Ми не перешкоджали йому. Потім віднесли його в затишок і зняли всю одіж. Це був прекрасний екземпляр мужчини».
Кіно й кораблі
Однак нехай вас це не заплутає, стосунки чоловіків і жінок — це не єдине про що йдеться в книзі. Напроти, головне кохання головних персонажів — мистецтво. Уся історія закручується навколо кіно, яке знімає режисер Сев, прототипом якого є Олександр Довженко. Це пригодницька стрічка про матроса, того самого, якого врятували герої, який дивом залишився живим після пригод на Філіппінських островах, біля берегів Румунії, в Атлантичному океані та в затоці Милосердя. Для кіно їм потрібен корабель, але простий «дубок» їм не підходить — вони будують справжній бриг.
«Гойдаються стиха реї. Паруси всі змотано. Грот-мачта зовсім гола: гафель не піднято. Палуба пахне смолою. Кормовий якір лежить під бортом. Борти похитуються. Усе пахне живим деревом і лісовою нудьгою».
Роман поза часом
Форма оповіді дуже незвичайна для авторів того часу. Від першої особи, у теперішньому часі, без притаманної початку 20 ст. надмірної поетичності в текстах, роман надзвичайно кінематографічний. Впевнена, я згодом не зможу з упевненістю сказати, чи то я книгу прочитала, чи кіно подивилась.
Редактор розповідає про подвиги моряків. Такі раніше я читала, хіба що у Жуля Верна. Усі герої написані від першої особи, тож у якийсь момент мені уявлялось, що я і сама сиджу в кав’ярні на березі моря і слухаю розповіді матросів та хазяїна шхуни. Двічі оповідач ніби залишає нас самих із рукописом, але тут свої коментарі пишуть, по черзі, його сини.
«Пишу я, Майк. Тебе, тату, я не застав дома. Ти вийшов кудись розхвильований, як сказав мені твій старий секретар. Мені довелось пригадати маленький прийом архаїчного боксу, доки він мене впустив».
Молодший син, письменник, і він просто тут, посеред тексту, дає аналіз роману, який ми читаємо. Ще й дає поради батьку, як краще писати. Ці підказки, між іншим, буде не зайвим взяти до уваги всім авторам.
«У тебе будується корабель. Двоє героїв лежать у лікарні: в одного навіть рани розкрились через хвилювання — у третьому розділі третьої частини. Мінімум два тижні треба пільгових на те, щоб вияснити стан здоров’я героїв — помруть вони чи видужають. Тоді потрібен час на те, щоби будова брига закінчувалась…»
На кожному кроці до мети, героїв зустрічають перешкоди, антигерої та навіть власні почуття. Екшн не гірше, ніж у голівудському блокбастері. Не дарма ж Одесу називали «Голівуд на березі Чорного моря». Фінал, я сподіваюсь, теж не розчарує, навіть фанатів Марвел. Тут ми нарешті дізнаємось, хто ж такий «Майстер корабля», хто напав на героїв та побачимо бриг у всій красі. Але одну загадку автор, здається, навмисно залишає нам.
Висновок
Якщо ви, як і я, у школі любили більше зарубіжну літературу, тоді ця книга мастрід. У шостому класі я була не готова до переживань трагедії Катерини, і так і закінчила школу з упередженням до української літератури, впевнена, що її краще оминати, якщо не хочеш страждань. Якби ж хтось тоді запропонував мені почитати «Майстер корабля»!
Цікавий, багаторівневий роман, який містить усе, що потрібно, щоб я і себе ненадовго відчула в мирній Одесі, де настирливе море, яке завжди синіє між будинками, біля якого хочеться лаятись і ходити без шапки. Де тротуари — з квадратних плит чорного каменю, привезеного з Італії. Де французький герцог показує рукою своє задоволення з моря і торговельної гавані.
