ЗВ’ЯЗАТИСЯ
З НАМИ
ВОНИ УБИЛИ ГОНЗАГО: П'ЯТЬ РОМАНІВ-«МИШОЛОВОК»
Must read

ВОНИ УБИЛИ ГОНЗАГО: П'ЯТЬ РОМАНІВ-«МИШОЛОВОК»

«Мишоловка» —  це один зі способів організації сюжету, який тісно сполучається із детективними історіями. В класичних її зразках «мишоловку» дуже легко впізнати (скажімо, в романах Агати Крісті: група людей обмежена простором — готель, потяг, острів, вітальня; стається убивство; присутні — жертва, слідчій, свідки; всі — потенційні злочинці). В новітніх варіаціях романи-«мишоловки» не так уже й часто бувають детективами, навіть коли там таки стається убивство, радше ідеться про лабораторне дослідження людської недосконалості. Стається уже не злочин, а зло.

Але як і їхні детективні попередники, актуальні «мишоловки» тримаються кількох обов’язкових для грамотної реалізації цього сюжету умов.

Назва така походить не від побутового пристрою, а від «Убивства Гонзаго, або Мишоловка», себто від вставної п’єси в «Гамлеті», за допомоги якої принц планує вивести убивць на чисту воду. Власне, романи-«мишоловки» фіксуються на тому, щоби спровокувати своїх героїв, витягнути з них темні таємниці, змусити показати свою приховану сутність. Це перша умова такого способу організації сюжету: добряче стимульоване самовикриття героя.

Другий обов’язковий пункт: надмотивація всіх персонажів, от просто всіх. Кожному вчинку буде надане пояснення: кілька пояснень одночасно і всі винятково правдиві, звісно. Листок найкраще ховати в густому лісі. Тому всі герої — головні і другорядні — діють відповідно до своїх властивостей і талантів: маніяки убивають, алкоголіки бухають, письменники пишуть і т.д. Всі на своїх місцях.

При тому: вибір жертви натомість рендомний, завжди. В тому і спокуса, і насолода «мишоловки»! Вибір жертви зумовлений не її властивостями/якостями чи потребами/уподобаннями злочинця. Все вирішує просто фізична доступність.  

Знаєте, що таке «мешап у літературі»? Ганна Улюра пропонує 6 прикладів творів, де круто поєднується несумісне. «ПЕРЕМІШАТИ, АЛЕ НЕ ЗБОВТУВАТИ: ШІСТЬ ЗРАЗКОВИХ МЕШАП-РОМАНІВ»

І нарешті: право голосу в «мишоловці» має завжди і винятково недостовірний оповідач. Він може говорити від Я, від Ти, від Ми, це може бути режим оповіді від обмеженого Він — але ми весь час знаходимося в чиїйсь голові і змушені пристати на одну й ту саму перспективу. Послідовно розказати про подію – значить, ствердити свою до неї причетність. А це такий підхід, який «мишоловці» протипоказаний. Тут всі подрібнене, не до кінця розказане, всі брешуть — поки не настане час само-проявитися злочинцю... клац!

Шарлотта Роґан, «Шлюпка»

В епіграфі роману згаданий Атрахасіс і, значить, кмітливі ми здогадуємося, про що піде мова. Атрахасіс — такий собі вавилонський Ной. Бог наслав потоп, що тривав сім днів, всі загинули, врятувався тільки той чоловік, його родина і робітники. А ще на борт свого човна він взяв тварин, але, на відміну від Ноя, лише травоїдних. Атрахасіса за це винагородили безсмертям. Звернути увагу слід не на безсмертя між тим всім, а на відсутність серед порятованих хижаків.

Грейс двадцять два, вона два місяці як заміжня і півтора місяця як удова, зараз притягнута (разом із ще двома пані) до слідства за жорстоке убивство зі злочинним наміром. Дві спільниці наполягають на самообороні, Грейс заявляє, що невинна.

Відразу після заміжжя Грейс і Генрі сідають на трансатлантичний рейс. Треба конче втекти з Європи, тут щойно почалася Перша світова. 1914 рік отже, два роки як затонув «Титанік», ця історія ще на слуху. Корабель Грейс потрапляє в трощу (причина аварії невідома), на воду спускають два десятки рятівних шлюпок, в чотирнадцятій опиняється Грейс. Генрі загинув, попіклувавшись про порятунок дружини. Борт звався «Імператриця Олександра» (та, яку забили 1918-го в Єкатеринбурзі).

Грейс проведе в океані двадцять один день, в перевантаженому вельботі опинилися тридцять дев’ять осіб, врятувалися дванадцять жінок плюс ці три підсудні особи, а кількість врятованих чоловіків у протоколах не зазначена.

Цю інформацію отримуємо ледь не на перших сторінках роману, тож не вона тут править за інтригу.

Шлюпка на сорок осіб, щонайменше двадцять чотири трупи, мінімум один злочин, мінімум три підозрюваних, з яких одна нам цю історію і розказує, — це і є ідеальні умови для «мишоловки». Як можна скоїти злочин на очах сорока людей, що будуть продовжувати сумніватися в вашій винуватості? — Тому роман «Шлюпка» і є бестселером.

Мало що про Грейс знаємо. Вона з родини, що раптом розорилася. Вона вичитала в газеті оголошення про заручини багатого спадкоємця, влаштувала з ним нібито випадкову зустріч і спокусила. Вона… «Ти не така слабка, якою хочеш здатися», — говорить зрештою одна з її поплічниць. В ту жінку Грейс ледь-ледь закохана і, здається, приховує свою гомосексуальність.

Роман Роґан — радикальне феміністське висловлювання, можливо, дещо саркастичне. Уцілілих жінок судять як чоловіковбивць. В екстремальних умовах виживання жіноче і чоловіче життя різняться в ціні, і сильно. А чиє дорожче, до речі?  

Шлюпка як замкнений простір в завершальній частині роману перетікає в аналогічні за значенням (тут) простори: суд і в’язницю. Містер Гарді, так зветься моряк, який перебрав на себе керування рятувальним бортом. Першим його рішенням було не підбирати потопельників, адже шлюпка перевантажена. Інакше кажучи: він обмежив моральний простір кордонами рятувального човна, в якому є 39 людей, що за них він відповідає. Саме це робить його вчинок аморальним і таким, що заслуговує на покарання. А суд і буцегарня — вони хіба лише самими стінами обмежені?

Алекс Ґарленд, «Пляж»

1995 рік. В Бангкокі англієць Ричард знайомиться з парою французів Етьєном і Франсуазою. За підказкою безумного сусіда по готелю, що воліє зватися Даффі Даком і кінчати з собою у тайських готелях, Ричард та його нові друзі подаються шукати таємничий пляж на острові, що його між собою ділять община диких туристів і диких наркоторговців. Пляж виявляється справжнісіньким едемом: в сенсі, тут є купа заборон, спокус і хтось неодмінно скоїть великий гріх.

Фактичними лідерами комуни, що складається десь з трьох десятків людей, є Сал і Багз; разом із Даффі вони знайшли пляж, піонери-поселенці 1989 року. Ричард (який уже встиг закохатися у Франсуазу) спочатку працює в бригаді рибалок, а потім його переводять у загін спостерігачів, що мають відстежувати рухи на острові і попереджати появу новачків; новоприбулим тут не раді. Скоро на острові стає тривожно: напади акул, загроза від власників плантацій канабісу, куди роблять вилазки «пляжники», отруєння плюс голодування, оргії з трупоїдством, масові розстріли.